п’ємо, а на сірниках економимо, – каже він. – Чула такий вислів?
– Мільйон разів. Од тебе.
Він гмикає. У дзеркалі заднього огляду бачить, що собака за нею спостерігає. Інколи така Бізова поведінка його бісить. Виникає думка, що жодне з них не розуміє, про що вони говорять. Це дуже прикра думка.
– Зупинись біля «Квік-Піку», – зауважує вона. – Хочу купити Таллі м’яч для кікболу.
Таллі – донечка її брата. На думку Рея, він може вважати її своєю племінницею, хоча не до кінця в цьому впевнений, бо кревна спорідненість у них все-таки лише з боку Мері.
– У «Волмарті» точно є м’ячі, – каже Рей, – а у «Воллі-ворлді»[61] ж усе дешевше.
– У «Квік-Піку» є фіолетові. Фіолетовий – її улюблений колір. Я не впевнена, що у «Волмарті» будуть фіолетові.
– Якщо не буде, зупинимося біля «Квік-Піку» дорогою назад. – Він відчуває, що на голову тисне важезний тягар. Однаково буде так, як вона хоче. Вона завжди домагається свого. Шлюб – як гра в американський футбол, і він квотербек у команді невдах. Йому треба уважно вибирати місця. Робити короткі паси.
– Дорогою назад ми будемо не з того боку вулиці, – заперечує вона. Так, наче вони пливуть у щільному потоці міського транспорту, а не котять через майже покинуте людьми містечко, де більшість крамниць виставлено на продаж. – Я просто забіжу, куплю м’яч і зразу ж прибіжу назад.
«З твоїми дев’яноста кілограмами, сонечку, – думає Рей, – „забіжу“ – це слово з далекого минулого».
– Вони по дев’яносто дев’ять центів усього, – додає вона. – Не заощаджуй на сірниках.
«А ти не будь дегенераткою зі своїм шампанським», – думає він, а вголос каже:
– Купи мені там пачку курива. У мене скінчилося.
– Якщо покинеш, у нас з’явиться зайвих сорок доларів на тиждень.
Він заощаджує на тому, що платить другу в Південній Кароліні, щоб той відправляв йому дюжину блоків за раз. У Південній Кароліні вони на двадцятку за блок дешевші. А це великі гроші, навіть за мірками нинішніх часів. Він старається економити. Уже казав їй про це раніше й казатиме знову, але який сенс? В одне вухо влітає, в друге вилітає. А посередині нема нічого такого, у чому могли б затриматись його слова.
– Я колись курив по дві пачки на день, – нагадує він. – А тепер менш ніж по півпачки викурюю.
Насправді майже в усі дні він викурює більше. Вона про це знає, і Рей знає, що вона знає. Таким стає шлюб через певний час. Тягар на голові трошечки важчає. А ще він бачить, що Біз досі дивиться на неї. Він цю малу гидоту годує, заробляє гроші, на які те їдло купують, а дивиться воно на неї. А ще кажуть, що джек-расели розумні.
Він завертає до «Квік-Піку».
– Якщо вже ти без них не можеш, то купуй на Індіанському острові, – каже вона.
– У тій резервації вже десять років не продають неоподаткованого курива.
Іронічна назва супермаркету «Волмарт», що нагадує назву парку атракціонів з комедійного фільму «Канікули» (1983 р.) і походить від надмірного завзяття деяких покупців.
