«Трахни мене, Фредді» і ще кілька подібних непристойностей, не менш яскравих, вигадав Бобер. Генрі навчив їх говорити: «Як гукнеться, так і відгукнеться», – таке типу дзенське лайно подобалося Генрі ще з дитинства. Проте ДІЛТС… от звідки взялося ДІЛТС? Кому першому це спало на думку?
Не має значення. Має значення те, що вони вірили в першу його частину, коли їх було четверо; у все в цілому – коли їх стало п’ятеро; у другу половину – коли їх знову стало четверо.
Коли їх знову стало четверо, на їхні життя мовби наповзла хмара. Стало більше трахни-мене-Фредді-днів. Вони бачили це, але не розуміли чому. Вони знали, що з ними щось негаразд – принаймні відбуваються якісь зміни, – але, що конкретно, не розуміли. Вони відчували, що потрапили в пастку, але як, яким чином? І все це було задовго до вогнів у небі. До Маккарті і Беккі Шу.
ДІЛТС – іноді це всього лише слова. А іноді ти не віриш ні в що, крім темряви. І як тоді жити далі?
Сказати, що шлюб Бобра виявився невдалим, – це все одно, що сказати: під час запуску «Челленджера» виникли деякі ускладнення. Джо «Бобер» Кларендон і Лорі Сью Кенопенскі протрималися місяців вісім, а потім – бабах – і все, маємо те, що маємо, допоможіть зібрати довбані уламки.
Бобер узагалі-то хлопець веселий, будь-хто з його приятелів це підтвердить, але зараз настали похмурі часи. Він не зустрічається зі своїми друзями (тими, кого вважає справжніми друзями), окрім як протягом одного тижня в листопаді, коли вони збираються всі разом, а минулого листопада вони з Лорі Сью ще трималися, так, насправді за соломинку, але все ж трималися. Зараз же він проводить багато часу – надто багато, і він про це знає – в барах портлендського Старого порту. «Ілюмінатор», «Морський клуб» і «Паб на Фрі-стрит». Він забагато п’є, забагато курить траву і вранці має такий вигляд, що воліє не дивитися на себе в дзеркало у ванній. Очі в червоних набряклих повіках сором’язливо тікають убік, і він думає: «Час припинити швендяти по цих забігайлівках. Інакше незабаром зі мною станеться те саме, що з Пітом. Триндець і святі банани».
Досить забігайлівок, досить гулянок – ага, ідея офігенна, але потім усе повторюється, поцілуй мене в корму і щоб ви добре жили. Цього четверга він іде на Фрі-стрит, і нехай хоч зірки з неба падають, але в його руці буде пиво, в кишені косячок, а з музичного автомата буде литися стара інструментальна музика, яка чимось нагадує «Венчерз»[2]. Назви цього гурту, який був популярний іще до його народження, він не пам’ятає, але добре знає цю музику, бо після розлучення став багато слухати портлендські радіостанції, які грають старі хіти. Старі хіти заспокоюють. Більшість новинок Лорі Сью знала й любила багато з них, але Бобер їх просто не розумів.
На Фрі-стрит майже нікого: може, з півдюжини хлопців біля барної стійки, і ще стільки ж ганяють кулі на більярдному столі в задній кімнаті, Бобер і троє його друзяк сидять в одній із кабінок, потягують кеговий «Міллер» і зрізають колоду засмальцьованих карт, вирішуючи, хто платитиме за наступну порцію. Що ж це за інструментальна мелодія з такими муркітливими гітарними програшами? «Без кордонів»? «Телстар»? Нє, в «Телстар» є синтезатори, а тут синтезаторів не чути. Але чи не насрати? Решта хлопців обговорюють
«The Ventures» – американський гурт, заснований у 1958 році. Відомий виконанням інструментальних рок-композицій.
