він провів у столиці, Вашингтоні, де щодня ходив до Смітсонівського національного музею авіації та космонавтики і тинявся там серед експонатів зі здивованою усмішкою на обличчі. І більшу частину цього часу він дивився на місячні камені, думаючи: «Ці камені потрапили сюди з місця, де небо завжди чорне, а тиша вічна. Ніл Армстронг і Базз Олдрін узяли двадцять кілограмів іншого світу, і ось вони тут».
А він тут, сидить за робочим столом, не продавши за день жодної машини (люди не люблять купувати машини, коли йде дощ, а в тій частині світу, де мешкає Піт, мрячить зі світанку), крутячи ланцюжок із брелоком NASA і поглядаючи на годинник. Після полудня час тягнеться повільно, а ближче до п’ятої так і зовсім починає повзти, мов черепаха. О п’ятій настане час першого пива. Але не раніше. У жодному разі. Якщо п’єш зранку, напевне, доводиться підраховувати, скільки ти випив за день, а так поводяться алкоголіки. Але якщо ти в змозі почекати… смикай свій ланцюжок і чекай…
Так само як першого пива, Піт чекає листопада. Подорож до Вашингтона у квітні йому, звичайно, сподобалася, що й казати, і місячні камені були просто приголомшливими (вони досі вражають його, коли він їх згадує), та тільки він був сам. А бути самому йому не сподобалось. У листопаді другий тиждень відпустки він проведе з Генрі, Джонсі та Бобром. І ось тоді він, хай йому чорт, дозволить собі пити вдень. Коли ти в лісі на полюванні і з друзями, пити вдень – це нормально. Це навіть, можна сказати, майже традиція. Це…
Відчиняються двері, і входить ефектна брюнетка. Близько п’яти футів десяти дюймів[4] на зріст (а Пітові подобаються високі), на вигляд років тридцять. Вона дивиться вбік, на моделі у виставковому залі (новенький темно-бордовий «тандерберд» – найкраще, що є в наявності, хоча «експлорер» теж навіть дуже нічого), але не так, як коли б хотіла щось купити. Потім вона помічає Піта і прямує до нього.
Піт підводиться, кинувши ланцюжок із брелоком NASA на розгорнуту книгу записів, і зустрічає її біля дверей свого кабінету. На його обличчі вже сяє найкраща двохсотватна професійна усмішка – не сумнівайся, бейбі, – а рука витягнута для привітання. Рукостискання її спокійне й міцне, але вона явно чимось збентежена, засмучена.
– Мабуть, нічого не вийде, – вимовляє вона.
– О, з продавцем машин так розмову краще не починати, – каже Піт. – Ми любимо складні завдання. Я Піт Мур.
– Привіт, – відповідає вона, але імені свого (а звати її Тріш) не називає. – У мене зустріч у Фрайбурзі через якихось… – вона кидає погляд на годинник, на який цілий день витріщався Піт, – через сорок п’ять хвилин. Клієнт хоче купити будинок, і в мене, схоже, є те, що його влаштує. Тут світять серйозні комісійні, а я… – Її очі наповнюються слізьми, і їй доводиться зробити ковток, щоб позбутися хрипоти в голосі. – А я загубила кляті ключі! Ключі від клятої машини!
Вона відкриває сумочку і риється в ній.
– Але в мене є права… та інші документи… все, що потрібно… і я подумала, раптом ви б змогли добути для мене нові ключі?
5 футів 10 дюймів ≈ 178 см.
