завжди затемнює кімнату, коли приймає пацієнтів. Цікаво, що лише деякі це помічають. Є в нього підозра: це через те, що в них у головах і так панує морок. Найчастіше він зустрічає невротиків. («У лісах їх повно», – як він одного разу сказав Джонсі, коли вони були у, ха-ха, лісах), і за його оцінкою – абсолютно ненауковою – їхні негаразди виконують роль такого собі поляризаційного екрана між ними й рештою світу. Коли посилюється невроз, згущується і внутрішня темрява. Пацієнти найчастіше викликають у нього відсторонене співчуття. Іноді жаль. Декотрі (таких небагато) виводять із себе. Баррі Ньюмен – один із них.
Пацієнтам, які заходять до його кабінету вперше, дається вибір; утім, самі вони навіть не завжди усвідомлюють це. Увійшовши, вони бачать приємну (хоч і темнувату) кімнату з каміном ліворуч від дверей. У каміні – «вічні» сталеві дрова, замасковані під березові, під якими майстерно заховані від очей чотири газові пальники. Поруч із каміном стоїть крісло з підлокітниками, на якому Генрі сидить просто під чудовою репродукцією «Маргариток» Ван Гога (Генрі іноді говорить колегам, що в будь-якого психіатра в кабінеті повинен висіти хоча б один Ван Гог). В іншому кінці кімнати стоять іще одне крісло й кушетка. Генрі завжди з цікавістю чекає, що обере новий пацієнт. Звичайно, він займається цією справою доволі довго, щоб зрозуміти: те, що пацієнт обирає вперше, він або вона обиратиме практично щоразу. На цю тему є наукова стаття, Генрі це точно знає, ось тільки не може збагнути мету такої роботи. Зрештою, такі речі, як наукові роботи, статті в журналах, конференції та колоквіуми, зараз його цікавлять уже не так сильно. Колись вони були важливі, але зараз життя змінилося. Він став менше спати, менше їсти і менше сміятися. Темрява прийшла в його власне життя – той самий поляризаційний екран, – і Генрі виявляє, що його це абсолютно не обходить. Менше вогню.
Баррі Ньюмен від самого початку був пацієнтом кушетки, але Генрі не робив помилкового припущення, що це якось стосується психічного стану Баррі. Кушетка всього-на-всього зручніша для нього, хоча після п’ятдесятихвилинного сеансу Генрі іноді доводиться піднімати Баррі з неї за руку. Зріст Баррі Ньюмена – п’ять футів сім дюймів[7], а важить він чотириста двадцять фунтів[8]. Отож кушетка – його найкращий друг.
Сеанси з Баррі Ньюменом – це найчастіше довгі, монотонні щотижневі розповіді про його гастрономічні пригоди. Не те щоб Баррі був гурманом, о ні, Баррі – пряма цьому протилежність. Баррі поїдає все, що трапляється на його шляху. Баррі – це машина для поїдання. І він наділений феноменальною пам’яттю, принаймні щодо цього. До їжі він ставиться так само, як Піт, старий друг Генрі, – до орієнтування на місцевості та географії.
Генрі вже майже облишив спроби відвести погляд Баррі від дерев, щоб показати йому ліс. Частково через м’яке, але невблаганне бажання Баррі обговорювати їжу в усіх подробицях, частково через те, що Генрі від початку недолюблює Баррі. Батьки Баррі померли. Батька не стало, коли тому було шістнадцять, а матір він втратив у двадцять два.
5 футів 7 дюймів ≈ 170 см.
420 фунтів ≈ 190 кг.
