він. – Ви дивилися шоу Рікі Лейк[12] і їли – що? Чізкейк «Сара Лі»? Відерце морозива? Не знаю. Але ви не звертали уваги на її крики.
– Припиніть це!
– Нехай собі кричить. Та й що тут такого? Вона все своє життя, як у тій старій казочці, кричала: «Вовк, вовк!» Ви не дурна людина і знаєте, що це правда. Такі речі трапляються, гадаю, ви це теж знаєте. Ви зробили себе персонажем власної маленької п’єси Теннессі Вільямса лише тому, що любите поїсти. Тільки знаєте що, Баррі? Це вас уб’є по-справжньому. Ви потайки не вірите в це, але це правда. Ваше серце вже б’ється, як похована живцем людина, яка стукає кулаками у віко труни. Що буде, коли ви наберете ще фунтів вісімдесят чи сто[13]?
– Заткніться…
– Коли ви випадково впадете, Баррі, це буде все одно що руйнування Вавилонської вежі. Люди, які побачать ваше падіння, потім будуть роками його обговорювати. Та з полиць посуд посиплеться…
– Припиніть це! – Баррі тепер сидить. Цього разу йому не знадобилася допомога Генрі, і він мертвотно блідий, лише на щоках горять дві троянди.
– …з чашок вихлюпнеться кава, і ви обмочитесь, як вона обмочилася…
– ПРИПИНІТЬ! – нестямно верещить Баррі Ньюмен. – ПРИПИНІТЬ ЦЕ, ВИ ЧУДОВИСЬКО!
Але Генрі не може. Генрі не може. Він бачить лінію, а коли її бачиш, не можеш її не помічати.
– …Якщо ви не припините жити в цьому отруйному сні. Розумієте, Баррі…
Але Баррі не хоче розуміти, абсолютно не хоче розуміти. Він вибігає з кімнати, трясучи неосяжними сідницями, і зникає за дверима.
Спочатку Генрі сидіть на своєму місці, не рухаючись і прислухаючись до затихання гуркоту стада бізонів, яке складається з однієї людини на ім’я Баррі Ньюмен. У приймальні нікого, секретаря в нього немає, і після Баррі робочий тиждень завершується. От і чудово. Тиждень видався ще той. Він підходить до кушетки й лягає.
– Лікарю, – вимовляє він уголос, – я щойно наламав дров.
– Як, Генрі?
– Я сказав пацієнтові правду.
– Хіба правда не робить нас вільними, Генрі?
– Ні, – відповідає він сам собі, дивлячись у стелю. – Ані краплі.
– Заплющте очі, Генрі.
– Гаразд, лікарю.
Він заплющує очі. На зміну кімнаті приходить темрява. І це добре. Темрява стала його подругою. Завтра він побачиться з іншими друзями (принаймні з трьома) і світло знову буде здаватися приємним. Але поки… поки що…
– Лікарю?
– Так, Генрі?
– Це типовий клінічний випадок під назвою «день інший, лайно те саме». Ви це знаєте?
– А що це означає, Генрі? Що це означає для вас?
– Усе, – відповідає він, не розплющуючи очей, а потім додає: – Нічого. – Але це брехня. Не перша неправда, сказана в цих стінах.
Він лежить на кушетці, очі заплющені, руки складені на грудях, і через деякий
12 Ricki Pamela Lake – американська актриса і ведуча власного ток-шоу.
80—100 фунтів ≈ 36–45 кг.
