сказав Генрі. Він розсміявся ще голосніше і подумав, що Піт, напевно, не розчув, тим більше при такому вітрі, але йому було все одно. Нечасто він почувався так чудово.
Піт підвівся на ноги, так само невпевнено, як тільки-но Генрі, і той уже хотів був сказати щось розумне, наприклад що Піт зовсім непогано рухається для людини з поламаною ногою, але не встиг, – Піт зі стогоном повалився назад на сніг. Генрі підійшов, обмацав витягнуту вперед ногу Піта. Нічого незвичайного не намацав, але хіба можна що-небудь визначити крізь такий шар одягу?
– Ні, все ж таки не зламана, – промовив Піт, хоч і задихався від болю. – Здається, меніск защемив, як того разу, коли у футбол грав. Де вона? Ти впевнений, що це баба?
– Так.
Піт піднявся й пострибав навколо передньої частини машини, тримаючись за коліно. Ціла фара все ще яскраво світила в сніг.
– Ну, якщо вона не виявиться сліпою або калікою, я не знаю, що з нею зроблю, – гарячкував Піт. – Я їй дам такого пенделя, що вона буде летіти до самого Ґосселіна.
Генрі знову розсміявся. Просто йому уявилося, як Піт, що скаче на одній нозі, даватиме їй пенделя. Кордебалет.
– Пітере, не ображай її! – крикнув він, підозрюючи, що напади маніакального сміху позбавляють його інтонацію хоч якоїсь суворості.
– Не буду, якщо вона не огризатиметься, – кинув на ходу Піт. Голос, який доніс вітер, чимось нагадував ображену бабцю, від чого Генрі засміявся ще дужче. Щоб подивитися на рану від перемикача поворотників, він спустив джинси й кальсони, залишивши самі труси.
Це був неглибокий поріз на внутрішньому боці стегна, дюйми три[32] завдовжки. Крові натекло чимало – вона досі сочилася, – але Генрі здалося, що нічого надто страшного не сталося.
– Що за фігня? У тебе голова взагалі є на плечах? – пролунав невдоволений голос Піта з іншого боку перевернутого «скаута», двірники якого досі «рип-бумкали» з боку в бік. І хоч мова Піта була пронизана лайками (напевне, під впливом Бобра), Генрі вона, як і раніше, нагадувала скарги підстаркуватої шкільної вчительки, і від цього він знову розсміявся, коли натягав штани.
– Якого біса ти тут розсілася посеред цієї довбаної дороги, посеред цієї довбаної хуртовини? Ти п’яна чи що? Або на наркоті? Це ж якою тупоголовою коровою потрібно бути! Гей, чого мовчиш? Через тебе ми з другом мало не загинули, так що хоча б… А-а-а, трахни мене, Фредді!
Генрі обійшов розбиту машину саме вчасно, щоб побачити, як Піт гепнувся на сніг біля міс Будда. Певно, знову меніск защемило. Жінка на нього так і не подивилася. Помаранчеві стрічки теліпалися на її шапці, обличчя було повернуте прямо до вітру, широко розплющені очі не блимали, коли сніжинки липли просто до них і танули. Генрі, незважаючи на все, що з ними сталося, відчув цікавість. Що це вони знайшли тут?
– А-а-а, твою ж мать, сука, як боляче!
– Ти в порядку? – запитав Генрі і знову розсміявся. До чого дурне запитання!
– Що,
3 дюйми ≈ 7,5 см.
