вільний дух природи, а не звичайний анархіст із бомбою в руці.
– Ти не розумієш задумки, Кларо. Цікавим і підозрілим є не публічний закид, а те, що всі мовчать.
– Мовчать?
– Чому ніхто не кинув виклик Ґіньйолю? Може, сам дю Руа вважає таку дуель негідною себе, але ж у нього ціла купа прибічників.
– Французькі дуелянти не мають уявлення про честь, – зауважила Юкі. – Битися на пістолетах – фі!
– З якоїсь причини Ґіньйоль має захист. Має дозвіл ображати людей, найбільш здатних заткнути йому рота.
– Скрізь вона бачить франкмасонів… або єзуїтів, – буркнула Клара. – Ти не краща за дю Руа з його нападками на євреїв.
Кейт відчула себе ображеною, але не здалася.
– Припускаю, що коли ми зрозуміємо, чому Легіонери потурають Театрові Жахів, то знатимемо, що стоїть за вбивствами. Якщо все настільки ж серйозно, як здається, то кажу з власного досвіду: ніхто не подякує нам за те, що ми надамо розголосу цій історії… якщо нам узагалі дозволять це зробити.
Перс ледь помітно всміхнувся. Рідко траплялося бачити його усмішку.
– Міс Рід, ви неправильно зрозуміли… Завдання нашої агенції – не викрити ці вбивства, а припинити їх.
Залишилося ще одне питання.
Кейт продемонструвала порізи на своєму рукаві.
– Ти була неуважною, – дорікнула Клара.
– У такому разі і ти теж…
Кейт показала на дещо, і Клара повернула шию. Вздовж її корсажа, трохи вище від стегна, тягнулися паралельні розрізи, наче відкриті рани.
Клара свиснула.
– Я навіть подуву вітерцю не відчула.
Юкі теж знайшла акуратні розрізи на своєму кімоно, що зяяли в рукаві, наче вентиляційні отвори.
– Лише гострою зброєю можна було зробити таке непомітно, – промовила японка. – Дуже тонкі леза. І дуже вправна рука.
Вона взяла три чайні ложечки і вклала їх між пальцями, потім стиснула кулак. А тоді імпровізованими кігтями розрізала повітря, демонструючи, як було завдано удар.
Кейт підозрювала, що Юкі може завдати більшої шкоди чайними ложечками, ніж пересічний апаш своїм стилетом.
Вона згадала гострі пазурі Ґіньйоля – три маленькі кинджали, що зненацька виступали з-під розірваних на кінчиках пальців рукавичок.
– Я бачила… здається, я бачила Ґіньйоля, – сказала Кейт.
– Чоловіка в масці, – поправила Клара. – Він міг бути ким завгодно.
– Я теж його бачила, – сказала Юкі. – Справжнього Ґіньйоля. Того ж самого, що в театрі. Різні костюми, різні маски… але ті самі очі.
Перс не виявляв занепокоєння.
– Гадаю, нам слід сприймати це як попередження, – сказала Кейт. – Усі ми живі, тому що Ґіньйоль дозволив нам жити.
Юкі поклала ложечки на стіл. Незважаючи на вдалий потрійний напад, вона вважала, що має гарні
