дубе, крипко стояти, а нашей дитиноци крипкоспати!»[36]
Як бачимо, в цій обрядодії на перший план постає ідея обміну. Так, виконавець обрядової дії просить дерево, міфологічні істоти забрати плач, крик, «несплячки», а натомість дати спокійний сон дитині.
Існували й інші варіанти лікування: хвору дитину несли в курник, під «куряче сідало», в те місце, де ночують кури, які, за народним уявленням, мають правильний і своєчасний сон, і примовляли: «Курочкі-сєднушкі, беріть од мого дитяти ночнушки. Вам треба рано вставать і співать, а моєму дитяти спать і гулять».
У гостях у місцевого краєзнавця, пана Соломахи. Експедиція НЦНК «Музей Івана Гончара», с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської обл., 2013 рік
Крім того, у зазначеній лікувальній обрядодії обігрується ефект відлякування хвороби як де-монічної істоти півнячими і курячими голосами; до того ж голоси домашніх тварин символізують межі освоєного людиною «свого» простору. Відомі й інші способи лікування крикливиць, зокрема на Поділлі було зафіксовано передавання їх іншим дітям, а саме: взяти декілька стебел соломи з того будинку, де живуть здорові та спокійні діти, і покласти цю солому під голову хворій дитині. Хвора дитина одужає, а діти, з хати яких було взято солому, – захворіють.
Схожий вид магічного лікування зберігається на Рівненщині й досі. Мати хворої дитини «била» її різкою з хатнього віника, а потім цю різку несла до іншої хати, де була мала дитина, і встромляла в стріху. Цю дію пояснюють так: биття означає символічне вигнання хвороби з тіла хворого. Використання віника теж є символічним, бо цей предмет хатнього вжитку вимітає все сміття, тобто все непотрібне і зайве. У цьому випадку він забирає на себе хворобу дитини.
На Житомирщині матері радили загорнути дитину в кожух, покласти на поріг і тричі переступити через неї, примовляючи: «Яка породила, та й одходила», або до заходу сонця винести дитину на смітник, покласти на землю, переступити через неї три рази, примовляючи: «Чим мати родила – тим одходила»; взяти «з-під свиней берлоги, де вони сплять, викупати у ньому дитину та вилити ту купіль у плоти, де люди не ходять».
До слова: дієвим для заспокоєння малюка вважали купіль із макових голівок. Загалом дітям готували таку купіль, «шоб лучче спали».
Цікаво, що інколи магічне лікування застосовували і при раціонально пояснюваних хворобах, зокрема при «сухотах» – туберкульозному захворюванні з переважним ураженням легень та лімфатичних вузлів.
Лікуючи дитину, хворого малюка клали на хлібну лопату (як правило, це робила мати) і саджали її, як хлібину, в піч. Частіше імітували цей процес. Так, на Житомирщині, якщо дитина до п’яти місяців була худою і не поправлялася, вважали, що вона має сухоти, які треба було запікати. Для цього мати вдосвіта «вчиняла діжу», баба-повитуха виламувала в садку 9 «живців» (вишневих гілок) і заходила до хати. Мати питала: «Нащо тобі ці живці?» Та відповідала: «Я це гілля наламала, щоб нас сухота не займала, цими різками
Шарко Е. Из области суеверий малороссов Черниговской губернии (народная медицина и представление о загробной жизни) // Этнографическое обозрение. – 1891. – Вып. 1. – С. 173.
