що перехрестя у магічних практиках слов’ян загалом і українців зокрема відігравало роль межі, яка розділяє «свій» і «чужий» (міфічний) простори. Саме тут, за народними уявленнями, відбуваються різні контакти з міфологічними персонажами та істотами з потойбічного світу. На перехрестях проходили магічні посвяти в чарівники та проводили чари досвідчені, саме сюди «підливали та підкидали» тощо. Тобто перехрестя символізувало межу між «людським» світом і початком потойбічного, міфічного. Саме тому на перехрестях залишали предмети, в яких «зосереджувалася» хвороба, або речі, яких мали намір позбутися разом з належними їм міфологічними атрибутами чи властивостями. Такі дії ґрунтувалися на уявленнях про те, що все залишене за міфологічною межею (це автоматично означало приналежність принесених речей іншому світу), вже ніколи не повернеться назад чи перейде до когось іншого. Проте перехрестя, як й інші символічні межі, що розділяли «свій» і «чужий» простори (такими вважали межу, поріг), не належали жодному з просторів. Тому вони набували багатьох суперечливих значень: обмежували зону «свого» і водночас означали сусідство з «чужим», певною мірою сигналізуючи закінчення освоєного людського простору і початок неосвоєного міфічного, поділяючи простір на «добрий» і «поганий».
Отже, на перехресті, за спиною, вже знаходився «чужий» простір, населений істотами потойбіччя. Тому, викидаючи хворобу в «той» світ, слід було не потрапити туди самому. Саме тому людину, яка порушувала цю заборону й потрапляла в демонічний простір, могло, як вірили у народі, паралізувати або взагалі статися щось лихе.
Крім викачування «ляку» на яйце, його могли викачувати на хлібний м’якуш. Викачування переляку хлібом дуже популярне на Рівненщині. Цей процес відбувався таким способом. Шептуха бере м’якуш з хліба, скачує його у «галушки» (кульки) (3 або 9). Узявши одну таку галушку, качає по тілі хворого, примовляючи замовляння. Потім бере другу «галушку» і повторює процедуру. Викачавши всі галушки, вона зліплює їх і віддає собаці, щоб «вигавкав». На переконання поліщуків Рівненщини, собака має бути обов’язково чорним, а кидати галушку мають собаці через спину та не дивитися назад.
Інший варіант: набирали воду з трьох криниць, замішували тісто й пекли три балабушки (хлібчики), якими й качали по тілу хворого. Потім ці балабушки вкидали у відро з водою, набраною з трьох криниць, а воду виливали під березу чи грушу (після дівчинки) або під ясен чи дуб (після хлопчика). Якщо поблизу була річка, то воду з балабушками виливали туди. Злякану людину радили купати у відварі вересу.
Традиція виливання «ляку» на віск менш поширена, ніж попередні. Ритуал зводиться до того, що виконавець магічної дії розтоплює віск (інколи для цього збирають віск із церковних свічок) і виливає його у миску з водою, яку тримає над головою хворого. З того, що виллється, «діагностує» хворобу.
Щоб лікування «ляку» було ефективнішим, на Житомирщині радили «обійти три бабі, і шоб одна об одной не знала».
Крім викачування поширені й інші способи
