молоком. А тоді буває, знаєте, шо пропада молоко. Годували ж там ото. Чим вони в тій лікарні годували її? От. А тоді стало воно кричать, день і ніч, те дитя кричіть. Уже вони його і світили. І, Господи! Тій дитині два місяці, і УЗІ робили, і все. І казав, як подивляться в животі… Господи, шо воно робилося тій дитині! Боже, я не знаю! Ну, а тоді все одно ж нада везти похрестить, бо воно ж так, нехрищене не везеться. Похрестили дитя. Тоді повезли. І ото було як поколихають на руках, отако, значить воно мовчить, а то кричіть, так заходиться. Та таким криком! Видно такі болі були в тому животику. Шо не дай Бог! Повезли вони до тієї баби. От. Уже тоді, шо вона там шептала, шо вона казала, як там воно було. Но, вона, ето самоє, виїхали од неї, як стали їхати додому, а син у Нікополі працює. То вона як заснула – і спала до самого дому. І потихеньку, потихеньку, і ето самоє, одужала.
Магія лікування хвороб
Традиційно українці розрізняли хвороби за двома великими категоріями (які в свою чергу могли поділятися на підкатегорії): зовнішні, видимі (раціонально пояснювальні) та «наслані», «зроблені», «підкинуті» чи «підлиті» (ірраціональні) тощо.
Якщо першу категорію хвороб, на загал, лікували вдома й ледь чи не в кожної господині були свої рецепти домашнього цілительства, то при виникненні хвороб з другої категорії вже зверталися до знахарів-професіоналів, які за допомогою особливих магічних обрядів, ритуалів й замовлянь позбавляли від недуги. Власне, на розгляді магії останніх ми й зупинимося.
Повсюдно по Україні були поширеним вірування в «погане око». На позначення хвороби «з очей» найчастіше вживають термін «уроки». Цікаво, що слово «ректи» означає: шляхом певних обрядодій наслати хворобу, біль на людину.
Віра в «зурочення» має дуже давнє коріння й має місце в багатьох культурах народів світу й до сьогодні тримається досить міцно. Для початку зупинимося на розгляді тих осіб, які, за народним переконанням, могли наслати уроки, «зурочити».
Так, за народними переконаннями, є «врекливі» люди, що вже народилися з «поганими» очима, через неправильну репродуктивну поведінку батьків або через порушення табу, які накладалися на вагітну жінку чи матір-годувальницю.
Крім того, можливість зурочення здебільшого приписують людям, які способом життя, специфічною поведінкою, зовнішнім виглядом (фізичними відхиленнями) різнилися від решти сільських жителів. Викликали підозру й люди з різнокольоровими, витрішкуватими очима, косоокі, з насупленими бровами.
Цікаво зазначити, що за стійким народним переконанням, зурочити може будь-хто, якщо скаже чи подумає щось у «лиху годину»: «Уректи може кожен: і отець свою дитину уречи може, такий час, така мінута надійде, що то христьян не знає, не хотів би, а урече».[29]
Українці найбільше остерігаються багатолюдних місць, бо саме тут, за їх твердим переконанням,
Болтарович З. Народна медицина українців. – К., 1990. – С. 30.
