винятково чоловіки мали доступ до таємних знань, пов’язаних із цими професіями. Існувала лише одна «професія», яка в традиційному суспільств була суто жіночою, – повивальна справа. Отже, магія чоловічих професій була суто чоловічою і закритою для жінок.
Важливо також наголосити, що мандрівники зазвичай теж були чоловіками. Звісно, мандрувати могли й жінки, зокрема прочанки, але це було радше винятком, адже жінка вела більш осілий спосіб життя, ніж чоловік, і, як правило, рідко опинялася далеко від дому.
По-друге, представники чоловічої статті у цій царині вважалися загалом «сильнішими» за жінок. Як правило, їхні знання давали змогу «відробити» те, що «зробила» жінка, а не навпаки.
Цікаво, що самі чоловіки іноді скептично ставилися до жіночого знахарства: «баба ворожила, на четверо розложила», так відгукувався один знахар про «бабівське шептання» і вважав, що жіноче знахарство не благословенне Богом; жінка може займатися ним лише тоді, коли в неї завершаться «регули» (менструація), бо тоді «Бог ей прощает». Такі вірування, ймовірно, виникли через народні погляди на «жіночу» кров як на «нечисту», а сфера сакрального, священного, яким є знахарство, потребувала ритуальної чистоти. Відсутність вікових обмежень дозволяла чоловікам чаклувати в будь-якому віці. Жінка могла займатися знахарством лише після втрати репродуктивної функції, що пов’язано з уявленням про її «нечистоту». У чоловіків такого обмеження не було. Таким чином, не зважаючи на те, що жіноче чаклунство, знахарство, на перший погляд, було більш масовим та популярним, очевидно, що чоловіки не лише не «пасли задніх», а, ймовірно, могли бути «сірими кардиналами» української магії.
Отже, підсумовуючи все вищезазначене, можемо сказати, що з давніх часів медична сфера більшою або меншою мірою асоціювалася з надприродним, магічним. Чим давнішою є інформація про лікування у минулому, тим тісніше особа лікаря пов’язувалася з чарами, духами, нечистою силою, причому їхній вплив поширювався не лише на здоров’я людини, а й на господарську та соціальну сфери. У народній традиції діяльність знахарів та чарівників була оповита ореолом таємничості, з нею пов’язувалися всілякі вірування. Крім цих двох персонажів, до магії з різних причин були причетні й інші персонажі: відьми та відьмаки, представники не хліборобських професій, мандрівники та прочани, іновірці та ін., що було пов’язано ї їхньою господарською діяльністю, способом життя або професією.
З перших вуст про…
Батько мій казав, що були люди такі, шо могли наперед усе знать. Із цих людей єдиний запам’ятався Іван Дмитрович Сірко, який все наперед знав. І чому він жодної поразки не потерпів у битвах, тому шо знав, чим же кінчиться битва і як обдурить ворога! Він, можливо, цього навчився у своїх попередників, яких він дуже любив і вірив у них – волхвів <…> характерники були. І характерники це не хто інші, як люди, які в свій час мали ну, я вам скажу, надлишкові здібності.
