не предупридив, то ти голови не зносився своєї. Одівай штани». Одівся та й пішов (сміється). І нада ж, каже, так як він, старий чорт, міг передбачити!
Було в нього 2 дітей: дівчина й хлопець. А он лежав у больниці той дід. В одної хлопчик народився, а в одної дівчинка. А он прийшов у цю палату, дивиться на цих дітей та й каже: дівчина виросте, вийде заміж, народить дітей, а хлопець дожеве до 18 год і втопиться в колодязі. Ну так і було, а та баба каже, а йди ти дєду та й не гавкай, не балакай такого. Та й вигнали його з палати, цього дєда. Ну то той хлопець вирос і втопився в колодязі. Вирос 18 год і втопився. А дівчина нічо, так як дід сказав, так і було.
Ірина Ігнатенко (далі – І. І.): Ну а знахарство, то великий гріх?
Інформатор 1-й: Ну, знахарство тоже великій гріх, то тоже Бог отріцає, там у Євангелії написано про знахоров, вони будуть казати перед Богом на Страшном Суде: «Ми ж от твого імені там лікували і робили там чи молитви до кажуть до Ісуса і до Богородиці», а він скаже: «Отойдіте от мене, я вас не знаю».
І. І.: То виходить так, що ті, які шепчуть, кажуть, що вони там діткам ляк качають чи рожу палять, що тоже до Бога звертаються отакі бабки, що шепчуть, от вони, як ви думаєте, вони хороші чи погані? А ви до таких самі ходили?
Інформатор 2-й: Ну вже, наприклад, я думаю, як уже дасть там якусь допомогу, як злякається дитя, то уже добре.
Інформатор 1-й: А церква каже навпаки.
Інформатор 2-й: Як заболієш, то шукаєш раду де хоч: і в врачей, і в людей.
Інформатор 3-й: По бабкам саме больше шукають. Пошепче ляк, от злякається дитя, ляк шеп че бабка – помогає, врач того не поможе, а бабка поможе. Зуби шепчуть, шоб не боліли.
Інформатор 2-й: Ну, то й мені баба шептала.
Інформатор 1-й: Мені самой шептала баба.
І. І.: А ви кажете, що не ходили до бабів!
Інформатор 1-й: Я не ходила, вона до нас приходила. Вона наша сусідка. (Сміх)
Розмова з місцевими жителями. Експедиція Центру захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій, Житомирщина, Ємільчинський р-н, 2011 рік
Знахарка: Це було восьмеро дітей. І він – дід вже такий плохенький, дід прожив 104 роки, і він каже: «Ану, дітки, йдіть сідайте!» Я зараз комусь должен це все віддати! Ну і сіли, він сюда по руках, по руках. «Оце ти», – так до мене.
І. І.: Тобто сіло вісім його онуків?
Знахарка:
