и лег. Через несколько минутпришел в забвение и уснул так, чтопроспал до десяти часов утра, потом проснулся и уже более неощущал никакой боли, как будто рукой сняло, и до сих порвыхожу во двор без шапки в сырую погоду, не чувствуя никакой боли. Меня крайне удивляет, чтонаш медицинский совет Харьковского университета остается равнодушными не обратилвнимания на этого господина, который вылечил 5.747 человек, а я уже5.748-й».[27]
Не змогла вбити віру в силу народних лікарів і радянська влада.
Згадаймо, що в роки радянської влади будь-які прояви лікування словом або народно-медичні методи, які офіційна медицина трактувала як «забобонні», «марновірні», «нераціональні», різко критикувалися й засуджувалися. Народні лікарі, які володіли такими знаннями, намагалися не афішувати цього або навіть згортали свою діяльність, побоюючись переслідувань влади та насмішок однопартійних односельців. Тим часом, як показують наші матеріали, а також записи інших збирачів, неспроможність радянської офіційної медицини вилікувати певні види хвороб була причиною того, що люди таємно йшли лікуватися (або водили своїх хворих родичів) до народних лікарів. Останні, хоч і боялися покарання влади, не могли відмовити людям у допомозі й лікували підпільно.
Отже, з усього вищенаведеного можна зробити висновок, що народні лікарі, незважаючи ні на офіційну церковну заборону, ні на розвиток офіційної медицини, ні на переслідування світської влади, не втрачали свого авторитету й щоразу доводили ефективність методів народного лікування, передаючи ці знання та досвід від покоління до покоління.
Також причетними до магії, щоправда не лікувальної, а шкідницької, були відьми та відьмаки.
Цікаво, що відьма в народних оповідках – набагато популярніший персонаж, аніж відьмак. Останній згадується більше як керівник відьомських шабашів або вчитель, що навчає відьомства.
За народними переказами, ці особи так само могли бути наділені відьомськими здібностями від природи або оволоділи ним у дорослому віці. Найперше, чим народна уява наділяла відьом, так це здатністю добувати молоко з будь-яких предметів у будь-якому місці, чинити дрібні капості односельцям, перетворюватися на тварин та літати на відьомські шабаші.
Народна культура виробила ряд рекомендацій, як упізнати відьму. Серед численних виокремимо такі: на Великдень дивитися, котра з жінок не йшла навколо церкви з процесією, а виходила останньою, аби поцілувати замок; хапала священика за ризи; не виголошувала разом з усіма «Воістину воскрес!», а шептала свої замовляння. Приміром, вірили що відьма у цей час може замовляти магічну карту, примовляючи «а у мене в кармані карта є», або ж будь-що бажане: «а у мене пчоли є», «а у мене молоко є» тощо.
На Правобережжі відьом випробовували більш радикально: кидали в озеро або річку й спостерігали: якщо вона тонула, то визнавалась невинною, а якщо ні – винною! У Центральній Україні над підозрілою у відьмацтві
Братчиков А. К вопросу о местных народных способах врачевания болезней // Волынские губернские ведомости. – 1882. – № 49. – С. 2–4.
