людину. На Київщині основним компонентом брали порошок гадюк, ящірок або жаб, в Карпатах – линовище гадюки або корінь «матрігану» (Atropa belladona L.).
На Поліссі вірили: щоб захиститися від «дання», необхідно було підкласти мізинець під чарку, з якої п’єш: якщо вона тріснула, хтось мав намір дати «дання».
Рекомендували й таке: «Треба дивиться в стопку, брати за дно, і як скачуть «голки», то вже пороблено – поднять скатерку і виллять на стіл: хоть малобуть мені, то хай буде на столі».[32]
«Дання» вважалося страшною хворобою, яку неодмінно потрібно вилікувати якнайшвидше, бо інакше людина помре. «Дання» лікували так само за допомогою наговореної води, якою напували та вмивали хворого.
Традиційно в лікувальній практиці майже при всіх недугах використовувалася вода, але не проста, а так звана «непочата».
Знахарі набирали «непочату» воду в криниці до схід сонця, читаючі відповідні замовляння, а йдучи назад – не оберталися. Інколи процес здобуття такої води ускладнювався: воду брали з трьох криниць у трьох селах, де є церкви, а потім уже змішували й використовували для лікування. Власне, тут теж бачимо магічний ланцюжок: до сходу сонця – магічний час, три – щасливе число, церкви – сакральний об’єкт, що освячував воду і легалізував її. Заборона нічого не говорити – не «втратити» особливе слово, бо слово – це сила, говориш слово – віддаєш силу!
Крім того, для лікування могли використовували воду, освячену в церкві на православні свята – Стрітення, Водохреща, Спаса (відповідно стрітенська, богоявленська, спаська). Нею, як правило, так само напували або окроплювали хворого.
Слід зазначити, що напували людину наговореною водою, як правило, тричі. Окроплювали все тіло, мастили водою у ділянці серця, а також коліна та лікті. Це може бути зумовлено тим, що ці частини тіла є одними з «входів» у тіло, через які можуть проникнути або виходити хвороби.
Цікаво зауважити, що в наговорену воду часто кидалися певні субстанції, які підсилювали лікувальний ефект або за якими діагностували хворобу. Приміром, для «закріплення» у воду найчастіше кидали освячений хліб, сіль, мак-відюк (самосійка). Для діагностики кидали вуглинки або сірники й спостерігали: якщо вони тонули, це був недобрий знак, якщо ж навпаки – плавали, то це віщувало одужання хворого.
Природним аналогом води є слина, якій так само приписується лікувальні властивості. З огляду на це, плювання є однією з найпоширеніших магічних, охоронних та лікувальних дій.
Одним із невід’ємних компонентів у лікувальній магії було особливе, заговірне слово. Особливість замовляння полягала в тому, що його символічно проковтували, випивали, пропускали в себе тощо. Справа в тому, що найчастіше замовляння нашіптувались на воду або їжу, яку людина мала вжити всередину. Таким чином, їжа ставала ніби транспортним засобом для доставляння слів до місця призначення (до адресата). Слово «оживлялося» і було концентратом того змісту,
Попова Л. Примовки, вірування, ворожіння, замовляння, знахарство. Польові записи початку ХХІ ст. у селах Коростенського й Овруцького районів Житомирської області // Джерела до української етнології: матеріали польових досліджень. – К., 2011. – Вип. 1. – С. 194.
