300 вольт «студент» несамовито стукав у стіну і кричав, що не витримає болю. На рівні 330 вольт – затихав. Експериментатор підказував «викладачеві», що брак відповіді вважається помилкою, а отже, напругу слід збільшувати.
7. Експеримент завершувався, коли досягався найвищий рівень напруги на «шоковому генераторі».
На прохання Мілґрема, група студентів Єльського університету прогнозувала, скільки учасників експерименту дійде до максимального рівня напруги. Їхній прогноз: троє зі ста осіб. Однак, за результатами експерименту, 65 % учасників перемикали напругу аж до 450 вольт! Попри ознаки внутрішньої боротьби (зітхання, нервовий сміх, тремтіння), більшість «викладачів» виконали вимоги експериментатора й не перервали процесу. Після експерименту Мілґрем просив учасників оцінити ступінь болісності, і ті здебільшого назвали електричні удари «надзвичайно болісними». Мілґрем навіть з’ясував, що учасники для виправдання власної поведінки оскаржували «студента» – мовляв, такий нетямущий заслуговує на удари.
Отже, дослідникові вдалося продемонструвати, що, за певних обставин, пересічна, абсолютно «нормальна» особа здатна завдати іншій людині сильного болю і страждань. Мілґрем пояснив високий рівень підлеглості таким чином:
• підкорення посилилося з огляду на фізичну присутність авторитетної особи (експериментатора);
• учасники вірили в безпечність експерименту, довіряючи установі, що його фінансувала, – Єльському університету;
• ролі викладача і студента розподілялися нібито навмання;
• учасники були переконані, що експериментатор – компетентний спеціаліст;
• учасникам сказали, що електричні удари завдають болю, проте небезпеки немає.
Експеримент «Підлеглість авторитету» викликав запеклу критику з етичних міркувань. Учасників експерименту змусили повірити, ніби вони роблять боляче іншій людині, тоді як насправді їх уводив в оману актор, який удавав, ніби потерпає від болю. Експеримент виявився стресовим для учасників, які вірили, що завдають болю незнайомцеві. Такий досвід міг травмувати їх.
Мілґрем прославився перш за все як автор експерименту «Підлеглість авторитету», однак він брав участь і в інших, менш жорстких дослідженнях. Вам доводилося чути про теорію шести рукостискань? Якщо так, то завдяки Стенлі Мілґрему.
У 1950-х роках політолог Ітіель Де Сола Пул і математик Манфред Кохен поставили кілька запитань. Яка ймовірність того, що два незнайомці мають спільного приятеля? Що, як такого спільного приятеля не знайти? Наскільки довгим мусить бути ланцюг, що поєднає їх? Років за десять Стенлі Мілґрем провів експеримент «Світ тісний», щоб відповісти на ці запитання.
Мілґрем роздав 300 особам листи з інструкціями в містах Омага, Небраска-Сіті, Вічита та Канзас-Сіті (США), а пунктом призначення обрав Бостон (штат
