Це призводить до моделі «ми VS вони». Навіть якщо представник конкурентної групи вважається відкритим до співпраці, групу загалом сприймають як не варту довіри або погану.
Таким чином, групи відіграють надзвичайно важливу роль у повсякденному житті людей і суттєво впливають на рішення, які ми ухвалюємо. Групою може бути будь-яке об’єднання людей: від колегіальних зборів, на яких вирішуються важливі фінансові питання, до дружніх зустрічей, на яких обмірковують, де поїсти разом. Присутність інших людей істотно впливає на нашу поведінку. Групи можуть виникати з нічого, декого спонукати до ефективнішої діяльності, декого – до бездіяльності, а також запроваджувати ролі й норми, яких дотримуються члени груп.
Філіп Зімбардо (нар. 1933)
Філіп Зімбардо народився в Нью-Йорку 23 березня 1933 року. 1954 року він здобув ступінь бакалавра в Бруклінському коледжі та потрійну спеціалізацію – психологія, соціологія й антропологія. Потім вступив до Єльського університету: 1955 року став магістром психології, а 1959 року – доктором психології.
Зімбардо трохи викладав у Єльському університеті, а тоді до 1967 року працював професором психології в Нью-йоркському університеті. Протягом наступного року він викладав у Колумбійському університеті, а 1968 року став викладачем у Стенфорді, де працював до 2003 року, поки не вийшов на пенсію. Хоча останню лекцію він прочитав 2007 року. Найважливіша і найвагоміша робота Зімбардо – Стенфордський тюремний експеримент (1971) – була проведена в Стенфорді. Зімбардо прославився саме як автор цього експерименту, тоді як досліджував ще й героїзм, сором’язливість і культ, а також написав понад п’ятдесят книжок. 2002 року Зімбардо обрали президентом Американської психологічної асоціації. Він засновник проекту «Героїчна уява», метою якого було надихнути людей на героїчний учинок і з’ясувати, чому хтось обирає зло, а хтось вершить подвиги.
1971 року Філіп Зімбардо організував експеримент, покликаний розібратися в причинах знущань у тюремній системі та з’ясувати, як обставини впливають на поведінку людей. Зімбардо шукав відповіді на таке запитання: якою стає людина без гідності й індивідуальності? Таким чином було проведено Стенфордський тюремний експеримент – один із найбільш ілюстративних досліджень у галузі психології.
Зімбардо і його команда облаштували в підвальному приміщенні факультету психології Стенфордського університету імпровізовану в’язницю. Науковець розмістив у місцевих газетах оголошення, запросивши охочих до участі у двотижневому дослідженні з оплатою 15 дол. на день. Серед добровольців було відібрано двадцять чотири особи чоловічої статі – переважно білих представників середнього класу, які були оцінені як емоційно й психічно здорові. Потім усіх учасників навмання поділили на дві групи: дванадцять «тюремних охоронців» і дванадцять «в’язнів». Зімбардо мав виконувати роль директора «в’язниці».
Охоронцям
