– відмова визнавати або усвідомлювати, що певна подія відбувається або відбулася.
• Виміщення – перенесення власних почуттів або емоцій на щось або когось, що видається менш загрозливим.
• Інтелектуалізація – оцінка ситуації холодним, об’єктивним поглядом, що дозволяє уникнути концентрації на стресовій або емоційній складовій.
• Проекція – присвоєння власних неприємних почуттів іншій людині та відповідне переконання, що ця людина відчуває щось замість вас.
• Раціоналізація – пошук правдоподібних, однак фальшивих виправдань людиною, яка уникає справжніх причин виникнення певного почуття або поведінки.
• Формування реакцій – протилежна поведінка для приховання справжніх почуттів.
• Регресія – повернення до дитячої поведінки (Анна Фройд стверджувала, що людина практикуватиме певні моделі поведінки на основі тієї стадії психосексуального розвитку, на якій зациклилася: наприклад, людина, яка застрягла в оральній стадії, може почати переїдати, курити або вживати нецензурну лексику).
• Витіснення – відсунення думок, що викликають відчуття незручності, до підсвідомості.
• Сублімація – приведення неприйнятної поведінки до більш прийнятної форми (наприклад, охоплена гнівом людина боксує для емоційного полегшення; на думку Зіґмунда Фройда, сублімація – ознака зрілості).
Для ефективного лікування дітей Анна Фройд планувала брати за основу батькову роботу: визначити етапи становлення і процес зростання та розвитку дітей. Таким чином, у разі прогалини або відставання на певному етапі (скажімо, у сфері гігієни), психотерапевт може пов’язати наслідки, що призвели пацієнта до цього, з певною травмою та розібратися в ній за допомогою терапії. Однак невдовзі Анна усвідомила наявність суттєвих відмінностей між дітьми і дорослими, яких приймав її батько. Її підхід мав постійно змінюватися. Тоді як пацієнти Зіґмунда Фройда були незалежними особистостями, Анна Фройд працювала з дітьми, у житті яких здебільшого були присутні батьки. Анна дійшла висновку щодо важливої ролі батьків. Істотною складовою дитячої психотерапії є активна роль батьків у процесі лікування. Наприклад, батькам зазвичай повідомляють про перебіг терапевтичних сеансів, щоб вони могли застосовувати відповідні підходи в повсякденному житті. Анна Фройд також визначила ефективність гри в лікуванні. Діти могли використовувати гру для адаптації своєї реальності або подолання проблем. Завдяки грі вони вільно висловлювали свої думки під час сеансів. Гра може допомогти лікареві розібратися в травмі дитини й визначити необхідне лікування, проте не надто розкриває те, що сховане на несвідомому рівні дитини. На відміну від дорослих, діти не навчилися відсовувати в глибини пам’яті або приховувати події та емоції. Коли дитина щось каже, вона саме це і має на увазі!
Розпочавши кар’єру
