ступні, адже всі інші відпочивальники лежали на рушниках, та він все одно зняв черевики і якусь мить стояв на гарячих дошках, спокійно розглядаючи групки людей поблизу. Жоден із відпочивальників не був схожий на Річарда, а підігріте повітря переливалося і виблискувало, не дозволяючи йому розгледіти людей, які були далі. Том ступив однією ногою на пісок і одразу ж відсмикнув її. Тоді глибоко вдихнув, квапливо пройшов решту шляху до води й занурив ступні в прохолодні морські хвилі. Рушив уздовж берега.
Том помітив його здалеку й навіть не сумнівався, що то був Дікі, хоча його шкіру й укривала бронзова засмага, а хвилясте волосся стало світлішим, відколи Том бачив його востаннє. Він був разом із Мардж.
– Дікі Ґрінліф? – посміхаючись, запитав Том.
Дікі підняв голову.
– Так.
– Я Том Ріплі. Ми зустрічалися у Штатах кілька років тому. Пригадуєш?
Погляд Дікі не виказував жодних спогадів.
– Здається, твій батько казав, що напише тобі про мій приїзд.
– А, точно! – вигукнув Дікі, ляснувши себе по чолі, наче сам здивувався, як він міг про це забути. Тоді підвівся. – Ти Том… як там тебе?
– Ріплі.
– Це Мардж Шервуд, – сказав він. – Мардж, це Том Ріплі.
– Привіт, – сказав Том.
– Привіт, – відповіла дівчина.
– Ти тут надовго? – запитав Дікі.
– Ще не знаю, – відказав Том. – Я щойно приїхав. Хочу подивитися, що це за місцина.
Дікі оглядав його з голови до ніг і, як здалося Тому, був не вельми задоволений. Дікі схрестив руки на грудях, широко розставивши свої стрункі засмаглі ноги, що занурювалися у розпечений пісок, який, утім, його зовсім не хвилював. Том знову натягнув на ноги черевики.
– Збираєшся придбати будинок? – запитав Дікі.
– Не знаю, – нерішуче відповів Том, наче досі обмірковував це питання.
– Зараз сприятливий час для купівлі будинку, якщо хочеш залишитись тут на зиму, – озвалась дівчина. – Майже всі літні туристи вже поїхали. А взимку нам тут не завадить кілька американців.
Дікі мовчав. Він знову опустився на великий рушник поряд із Мардж, і в Тома закралася підозра, що він лише чекає, коли Том попрощається з ними й піде своєю дорогою. Том стояв перед ними, почуваючись таким блідим і голим, як у той день, коли він народився. Він ненавидів купальні костюми. Ось ці його плавки були дуже відкриті. Том видобув з кишені піджака, загорнутого в дощовик, пачку цигарок, і запропонував їх Дікі й Мардж. Дікі взяв одну, і Том прикурив її своєю запальничкою.
– Ти, здається, не пригадуєш нашої зустрічі в Нью-Йорку, – сказав Том.
– Чесно кажучи, не зовсім, – відказав Дікі. – Де ми зустрічалися?
– Здається… Чи часом не в Бадді Ланкенау? – Вони зустрілися не там, але Том знав, що Дікі знайомий із Бадді Ланкенау, а Бадді був
