запитала Мардж, навіть не захекавшись. – Звикнеш, якщо залишишся тут довше. Якби ти знав, що тут було в липні, у сам розпал спеки!
Тому забракло повітря, аби щось відповісти.
За п’ятнадцять хвилин він почувався краще. Він прийняв холодний душ і тепер сидів на терасі Дікі в зручному плетеному кріслі й тримав у руці склянку мартіні. За порадою Мардж він знову надягнув плавки й накинув на плечі сорочку. Поки він був у душі, на терасі накрили стіл для трьох, а Мардж пішла на кухню побалакати італійською зі служницею. Тому було цікаво, чи Мардж теж мешкала в цьому будинку, адже він був досить просторим. Він помітив, що меблів було небагато, але поєднання італійської старовини й американського богемного стилю створювало приємну атмосферу. У коридорі він угледів дві оригінальні картини Пікассо.
Мардж вийшла на терасу зі склянкою мартіні.
– Он там мій будинок. – Вона показала на нього. – Бачиш? Білий, квадратний, із темно-червоним дахом, темнішим, ніж у сусідніх будинків.
Розгледіти його серед інших будинків було майже неможливо, але Том удав, ніби бачить його.
– Ти тут уже давно?
– Рік. Провела тут минулу зиму. Ото була зима! Дощило ледь не кожного дня, усі три місяці!
– Нічого собі!
– Угу. – Мардж потягувала своє мартіні й задоволено поглядала на маленьке містечко. Вона теж надягла купальний костюм яскраво-червоного кольору, а зверху накинула смугасту сорочку. Вона виглядала непогано, подумав Том, і навіть мала гарну фігуру, якщо вам до смаку не надто худорляві дівчата. Але Томові такі не подобались.
– Наскільки я знаю, Дікі має вітрильника, – сказав Том.
– Так, «Піпі». Це скорочено від «Піпістрелло»[9]. Хочеш його побачити?
Вона знову показала на якийсь нерозбірливий предмет унизу біля невеличкого причалу, який можна було розгледіти з краю тераси. Майже всі вітрильники виглядали однаково, але Мардж пояснила, що вітрильник Дікі більший за інші й має дві щогли.
На терасу вийшов Дікі й налив собі коктейль із глечика на столі. На ньому були погано попрасовані білі парусинові штани та лляна теракотова сорочка під колір його засмаги.
– Вибачай, що без льоду. Я не маю холодильника.
Том посміхнувся.
– Я привіз тобі купальний халат. Твоя мама казала, що ти просив. А також кілька пар шкарпеток.
– Ти знаєш мою маму?
– Мені пощастило познайомитися з твоїм батьком незадовго до того, як я покинув Нью-Йорк, і він запросив мене до себе на вечерю.
– Справді? То як там моя мама?
– Вона сиділа з нами цілий вечір. Але мені здалося, що вона швидко втомлюється.
Дікі кивнув.
– Цього тижня я отримав листа про те, що їй стало трохи краще. Принаймні немає якихось видимих погіршень, правда?
– Гадаю, що немає. Мені здається, що кілька тижнів тому твій батько мав більше приводів для хвилювання. – Том завагався. –
«Піпістрелло» – «кажан» (
