style="font-size:15px;"> Я бачила, як та дівчина бігла. Бачила, як вона танцює з мечем на колоді, проворна й швидка, сповнена танцювальної, по- справжньому котячої грації, рухається, наче акробатка. Мушу, – подумала вона, – я обов’язково мушу побачити її роздягнену, перевірити, як вона розвинулася під впливом того, чим її тут годують. А якби вдалося ще й отримати та вивезти звідси проби «грибочків» і «салату»? Ну-ну…
А довіра? Та чхала я на вашу довіру, відьмаки. На світі є рак, є чорна віспа, правець і лейкемія, є алергії, є синдром раптової смерті немовлят. А ви ваші «грибки», з яких, може, вдалося б дистилювати ліки, що рятували б життя, ховаєте від світу. Тримаєте в секреті навіть від мене, якій декларуєте приязнь, пошану й довіру. Навіть я не можу побачити не тільки Лабораторію, а й йоханих грибків!
Тож навіщо ви мене сюди притягли? Мене, чародійку?»
Магія!
Трісс захихотіла. «Ха, – подумала, – відьмаки, упіймала я вас! Цірі нагнала на вас такого самого страху, як на мене. «Від’їхала» у сон наяву, почала віщувати, пророкувати, розповсюджувати ауру, яку ви відчуваєте настільки ж добре, як і я. Вона машинально «сягнула» психокінетично по щось або силою волі зігнула олов’яну ложку, вдивляючись у неї за обідом. Відповідала на запитання, які ви ставили подумки, а може, й на ті, які ви навіть подумки боялися ставити. Й охопив вас страх. Зрозуміли ви, що ваша Несподіванка є більш несподіваною, ніж вам видавалося.
Зрозуміли ви, що маєте в Каер Морені Джерело.
Що не впораєтеся без чародійки.
А у вас немає жодної дружньо налаштованої чародійки, жодної, кому ви могли б довіряти. Окрім мене й…
Й окрім Йеннефер».
Вітер завив, застукотів віконницями, надув гобелен. Трісс Мерігольд перевернулася навзнак, в задумі гризла ніготь великого пальця.
«Ґеральт не запросив Йеннефер. Запросив мене. Чи не тому…»
Чому…
– Чому ти не прийшов сюди до мене? – крикнула вона тихо в темряву, збуджена й зла.
Відповів їй вітер, що вив серед руїн.
Ранок був сонячним, але диявольськи холодним. Трісс прокинулася змерзлою, невиспаною, але заспокоєною і рішучою.
До зали вона зійшла останньою. Її зусилля було винагороджено шанобливими поглядами (що принесло їй задоволення) – змінила дорожнє вбрання на просту, але ефектну сукню, уміло застосувала магічні парфуми й не магічну, але казково дорогу косметику. З’їла вівсянку, теревенячи з відьмаками на неважливі й банальні теми.
– Знову вода? – раптом забурчала Цірі, зазираючи до кубка. – У мене зуби від води терпнуть! Я б соку випила! Того, блакитного!
– Не горбся, – сказав Ламберт, поглядаючи на Трісс скоса. – І не витирай рота рукавом! Закінчуй їсти, час на тренування. Дні все коротші.
– Ґеральте, – Трісс доїла вівсянку, – Цірі вчора впала на Шляху. Нічого серйозного, але причиною був той блазнівський одяг. Воно все погано припасовано й заважає
