гірше. Весемір не володів зовсім. «Що ж, – подумала вона, дивлячись на його смішно заклопотану міну, – за його часів світ був кращим. Лицемірство було вадою, якої належало соромитися. Щирість сорому не приносила».
– Менше відварів із таємничих зіль, – продовжувала вона, намагаючись не захихотіти, – а більше молока. Ви маєте тут кіз. Доїння – ніяке не мистецтво, от побачиш, Ламберте, миттєво навчишся.
– Трісс, – почав Ґеральт, – послухай…
– Ні, це ти послухай. Ви не піддавали Цірі різкій мутації, не чіпали гормони, не пробували еліксири і Трави. І за те я вам вдячна. Це було розсудливо, відповідально, по-людськи. Ви не скривдили її отрутами, і тим більше не можна вам тепер її скалічити.
– Про що ти говориш?
– Грибочки, чиї секрети ви так стережете, – пояснила вона, – і справді тримають дівчину в чудовій формі й посилюють її м’язи. Зілля забезпечують ідеальний обмін речовин і прискорюють розвиток. Утім, усе разом, за підтримки вбивчих тренувань, призводить до певних змін у будові тіла. У жировій тканині. Вона жінка. Якщо не калічите її гормонально, не калічте й фізично. Вона колись може на вас образитися, що ви так нерозсудливо позбавили її жіночих… атрибутів. Ви розумієте, про що я говорю?
– Авжеж, – буркнув Ламберт, нахабно роздивляючись бюст Трісс, що випинався під сукнею.
Ескель кахикнув і спопелив молодого відьмака поглядом.
– На цю мить, – повільно запитав Ґеральт, також ковзаючи поглядом по тому-іншому, – ти ж не помітила в ній нічого незворотного, сподіваюся?
– Ні, – посміхнулася вона. – На щастя – ні. Розвивається вона здоровою і нормальною, збудована, наче молода дріада, приємно бачити. Але дотримуйтеся міри в застосуванні прискорювачів, прошу вас.
– Ми дотримуємося, – відповів Весемір. – Дякуємо за пересторогу, дитинко. Що ще? Ти казала про три… поради.
– Вірно. Ось друга: не можна допустити, щоб Цірі тут здичавіла. Вона повинна контактувати зі світом. Із ровесниками. Повинна отримати відповідну освіту й підготовку до нормального життя. Нехай поки що махає мечем. Відьмачку без мутації ви з неї все одно не зробите, але відьмацьке тренування їй не зашкодить. Часи – важкі й небезпечні, вмітиме захиститися, якщо доведеться. Як ельфійка. Але ви не можете поховати її тут живцем, у цьому відлюдді. Вона повинна повернутися до нормального життя.
– Її нормальне життя згоріло разом із Цінтрою, – буркнув Ґеральт. – Але що ж, Трісс, ти, як завжди, маєш рацію. Ми вже про те подумали. Коли прийде весна, я відвезу її у храмову школу. До Неннеке, в Елландер.
– Це дуже добра ідея і мудре рішення. Неннеке – виняткова жінка, а храм богині Мелітеле – виняткове місце. Безпечне, добре, таке, що гарантує для дівчини освіту. Цірі вже знає?
– Знає. Кілька днів скандалила, але врешті узяла то до відома. Зараз навіть нетерпляче виглядає весну, її збуджує перспектива подорожі до Темерії. Світ її цікавить.
– Як і мене в її віці, – посміхнулася Трісс. – І це порівняння небезпечно наближує нас
