б це взяла, – вилаявся Коен. – Добрячих дурнів із нас зроблено, нема слів. Ех, Весеміре, що ти…
– Замовч! – гарикнув старий відьмак. – Нічого не кажи.
Найнеочікуваніше вчинив Ескель, котрий устав, підійшов до чародійки, низько нахилившись, узяв її долоню і шанобливо поцілував. Вона швидко висмикнула руку. Не для того, щоб продемонструвати злість і роздратування, але щоб перервати приємну наскрізну вібрацію, яку викликав дотик відьмака. Ескель еманував сильно. Сильніше за Ґеральта.
– Трісс, – сказав він, заклопотано потираючи паскудний шрам на щоці. – Допоможи нам. Просимо тебе про це. Допоможи нам, Трісс.
Чародійка глянула йому в очі, стиснула губи.
– У чому? У чому я маю вам допомогти, Ескелю?
Ескель знову потер шрам, глянув на Ґеральта. Біловолосий відьмак нахилив голову, заслонив очі долонею. Весемір голосно кахикнув.
У цю мить скрипнули двері, до зали увійшла Цірі. Кахикання Весеміра перетворилося на щось, схоже на задушливий, голосний вдих. Ламберт відкрив рота. Трісс стримала хихотіння.
Цірі, підстрижена й розчесана, йшла до них дрібненькими крочками, обережно підтримуючи темно-блакитну сукню, вкорочену й підігнану, але все ще зі слідами перевезення у в’юках. На шиї дівчинки блищав другий презент від чародійки – чорна змійка з лакованої шкіри, з рубіновим очком і золотою застібкою.
Цірі зупинилася перед Весеміром. Не дуже розуміючи, що робити з руками, сунула великі пальці за поясок.
– Я не можу сьогодні тренуватися, – промовила повільно й вагомо, у суцільній тиші, – бо я… Я…
Глянула на чародійку. Трісс підморгнула їй, кривлячись, наче задоволений з пустощів шибеник, ворухнула устами, підказуючи вивчене формулювання.
– Немічна! – закінчила Цірі голосно й гордовито, задираючи ніс майже до стелі.
Весемір знову закахикав. Але Ескель, любий Ескель не втратив голови, ще раз повів себе належно.
– Вочевидь, – сказав він вільно, посміхаючись. – Це, вочевидь, зрозуміло, й ми призупинимо тренування до того часу, коли неміч мине. Теоретичні уроки ми також скоротимо, а якщо ти почуватимешся зле, то ми й те відкладемо. Якщо ти потребуєш медикаментів чи…
– Я за це візьмуся, – втрутилася Трісс, також вільно.
– Ага… – Цірі тільки тепер легенько зарум’янилася, глянула на старого відьмака. – Дядю Весеміре, я попросила Трісс… То значить, пані Мерігольд, щоби… Чи… Ну, щоби вона тут з нами залишилася. Надовго. Довго. Але Трісс сказала, що ти мусиш на це дати згоду чи… Дядю Весеміре! Погодься!
– Я погоджуюся… – вичавив Весемір. – Вочевидь, я погоджуюся…
– Ми дуже раді. – Ґеральт тільки тепер відвів руку від чола. – Ми дуже раді, Трісс.
Чародійка легенько кивнула в його бік і невинно закліпала віями, накручуючи на палець каштановий локон. Ґеральт мав кам’яне обличчя.
– Ти
