їх виткали, їм ціни не було, бо на вигляд їм сотні років, а збереглися вони пречудово. Щось подібне мені довелося бачити в Гемптон-Корт, але ті тканини були зношеними, протертими і поїденими міллю. Але, незважаючи на це, в жодній кімнаті немає дзеркала. На моєму столі немає навіть туалетного люстерка, і мені довелося витягти зі своєї валізи маленьке дзеркальце для гоління, щоби мати змогу причесатися чи поголитися. Я ще досі ніде не бачив жодного слуги і окрім вовчого виття не чув ніякого іншого звуку. Коли я поїв – не знаю, звати це сніданком чи обідом, бо це було десь між п’ятою та шостою годинами, – я почав шукати щось почитати, бо мені не хотілося без дозволу графа блукати зáмком. У цій кімнаті не було нічогісінько – ані книжок, ані газет, тут не було навіть ніяких рукописних матеріалів. Тому я відчинив двері і виявив щось на кшталт бібліотеки. Двері напроти не піддалися, бо були замкненими.
На моє велике задоволення, я знайшов у цій бібліотеці велику кількість книжок англійською мовою – вони займали цілі полиці, а ще я знайшов підшивки журналів та газет. Стіл у центрі кімнати був завалений англійськими журналами та газетами, хоча серед них не було жодного свіжого примірника. Книги ж траплялися з найрізноманітнішої тематики: історії, географії, політики, політичної економії, ботаніки, геології, права; всі вони стосувалися Англії, її життя, традицій та звичаїв. Там були навіть такі довідники, як Лондонський довідник, «Синя» та «Червона» книги,[4] альманах Вітакера, Армійські та Флотські списки і – що мені було особливо приємно бачити – Список правників.
Поки я роздивлявся книги, відчинилися двері і увійшов граф. Він сердечно привітав мене і висловив сподівання, що я добре відпочив. По тому він продовжив:
– Радий, що ви знайшли, як сюди пройти, бо певен, що тут є для вас багато цікавого. Ці друзі – він поклав свою руку на книги – були моїми добрими помічниками і протягом декількох останніх років, відтоді як я вирішив поїхати до Лондона, я провів з ними багато приємних годин. Через них я пізнав вашу велику Англію, а пізнати її – означає полюбити. Я прагну пройтися людними вулицями вашого величезного Лондона, поринути у вир і метушню його мешканців, жити їхнім життям, співпереживати переміни, смерть – і все-все, що робить життя життям. Але нічого не вдієш! – Поки що я знаю вашу мову лише з книжок. Сподіваюся, що ви, мій друже, допоможете мені правильно розмовляти.
– Але ж, графе, – відказав я, – ви добре знаєте англійську і чудово нею розмовляєте!
Той вклонився мені із серйозним виглядом.
– Спасибі, мій друже, за вашу аж надто схвальну оцінку, але боюся, що пройшов лише невелику частину того шляху, який маю пройти. Так, я знаю граматику і слова, але ще не знаю, як їх вимовляти і правильно вживати.
– Та ні ж бо, – переконував я його, – ви розмовляєте напрочуд гарно.
– Не думаю, – відповів граф. – Я добре розумію, що якби я перебрався до Лондона і почав би там розмовляти англійською, то не було б жодного, хто не розгледів би в мені чужинця. Це мене не влаштовує. Тут
«Синя книга» – список осіб, що обіймають державні посади; «Червона книга» – список дворянських родин.
