юнака до тебе, – каже вона страхітливо тихо, – сподіваючись, що під твоїм впливом він, можливо, навчиться добре поводитися. Схоже, я дуже помилилася.
Мої думки біжать одна поперед одної. Якби тільки переконати її, що він не хотів нічого поганого.
– Ні мем, я…
– Не перебивай.
Я опускаю очі.
– Тож що ти можеш сказати на свій захист?
Я знаю, що, хай що скажу, це не змінить її думки про мене. Й усвідомивши це, я почуваюся дивно вільною. Найбільше, на що я можу сподіватися, – це зробити так, щоб Голландчика не відправили назад жебрати на вулиці.
– Це моя провина, – кажу я. – Я попросила Голландчика – себто Ганса – провести нас із малюком нагору. – Я зиркаю на Карміна, який намагається випручатися з рук полісмена, що його тримає. – Я подумала… може, ми могли б краєм ока глянути на те озеро, може, малюкові хотілося б його побачити.
Місіс Скетчерд суворо на мене дивиться. У погляді Голландчика помітне здивування. Кармін каже: «Осео?»
– А тоді Кармін побачив ліхтарі. – Я показую вгору й дивлюся на Карміна, який закидає голову назад і верещить: «Таї!»
Полісмени вагаються, що робити далі. Лакричний Подих відпускає мою руку, напевно, переконаний, що я не збираюся тікати.
Містер Курран зиркає на місіс Скетчерд, чий вираз обличчя трішечки пом’якшився.
– Ти недоумкувата і вперта дівчинка, – каже вона, але її голос уже не різкий, і я відчуваю, що вона не така сердита, якою хоче здаватися. – Ти порушила мої вказівки залишатися на платформі. Ти наразила на ризик усіх дітей й осоромилася. Ба гірше, ти осоромила мене. І містера Куррана, – додає вона, обертаючись до нього. Він здригається, наче кажучи: «Не треба мене вплутувати». – Але, на мою думку, це не поліційна справа. Ми самі розберемося, – уточнює вона.
Тлустий полісмен показово знімає з Голландчика кайданки й вішає їх собі на пояс.
– Ви точно не хочете, щоб ми його забрали, мем?
– Дякую, сер, але ми з містером Курраном придумаємо йому достатню кару.
– Як скажете.
Він торкається козирка свого кашкета, відступає крок і обертається на п’ятах.
– Будьте певні, – каже місіс Скетчерд серйозно. – На вас чекає покарання.
Місіс Скетчерд кілька разів б’є Голландчика по пальцях довгою дерев’яною лінійкою, однак мені це покарання здається таким собі. Він майже не здригається, а тоді двічі струшує руками й моргає мені. Насправді їй мало що вдалося б додати. Позбавлені сім’ї та гурту, приречені на жорсткі дерев’яні сидіння, аж доки, як натякнув Незграба Джек, нас не продадуть у рабство; вже саме наше життя – достатня кара. Хоч вона й погрожує розділити нашу трійцю, врешті-решт таки залишає нас разом – за її словами, щоб не заражати інших злочинністю Голландчика, і, вочевидь, вирішивши, що без нього мені буде не так легко глядіти Карміна й від цього покарання постраждає вона сама.
