колоністів переїхали саме так, продаючи роки своєї свободи за обіцянку колись-таки мати краще життя. Більшості з них не було й двадцяти одного.
Моллі вирішила думати про цю роботу як про скріплене угодою рабство, в якому кожна відпрацьована година наближає її до свободи.
– Буде добре розібрати ці речі, Віві, – каже Террі. – Що ж, я візьмуся за прання. Гукайте, якщо буду потрібна! – Вона киває Моллі, наче кажучи: «Вона вся твоя!», і спускається сходами.
Моллі все знає про розпорядок роботи Террі. «Ти вже, як я у спортзалі, так, ма’? – каже Джек, піддражнюючи її. – Одного дня – біцепси, наступного – квадрицепси». Террі рідко відхиляється від свого саморозписаного розкладу; вона каже, що в такому великому домі доводиться кожного дня займатися іншою ділянкою: прибирання у спальнях і прання – у понеділок, ванні кімнати й рослини – у вівторок, кухня й закупівля продуктів – у середу, наведення ладу в інших кімнатах – у четвер, а в п’ятницю – готування їжі на вихідні.
Моллі пробирається між стосами коробок, заклеєних блискучим бежевим скотчем, до вікна й трохи його відчиняє. Навіть тут, на останньому поверсі цього старого великого будинку, вона відчуває солоний запах моря.
– Ці коробки не складені в якомусь певному порядку, правильно я розумію? – питає вона Вівіан, озираючись. – Скільки вони тут простояли?
– Я не торкалася їх, відколи ми переїхали. Отож десь…
– Двадцять років.
Вівіан сухо до неї всміхається.
– Ти справді слухала.
– Вам ніколи не кортіло просто викинути це все на смітник?
Вівіан стискає губи.
– Я не хотіла… перепрошую. – Моллі здригається, усвідомлюючи, що зайшла трохи задалеко.
Гаразд, слід визнати, що їй треба трішки змінити ставлення. Чого вона така неприязна? Вівіан нічого їй не зробила. Їй варто бути вдячною. Без Вівіан вона скочувалася б темним схилом у чорну прірву. Але це аж наче приємно плекати в собі неприязнь, ростити її. Це те, чим вона може володіти й насолоджуватися, – оце відчуття несправедливого ставлення з боку світу. Те, що вона виконала свою роль злодійкуватої представниці нижчих прошарків суспільства, а тепер має допомагати цій інтелігентній білій пані, для цього підходить якнайкраще.
Глибоко вдихнути. Усміхнутися. Як Лорі, приставлена судом соціальна працівниця, з якою Моллі зустрічається двічі на місяць, завжди каже їй робити, вона подумки складає перелік усіх позитивних моментів цієї ситуації.
Отже. По-перше, якщо вона протримається, інцидент із крадіжкою не занесуть до її справи. По-друге, їй є де жити, нехай навіть вона там почувається напруженою й незахищеною. По-третє, якщо вже вона мусить провести п’ятдесят годин на неутепленому горищі в штаті Мен, напевно, весна – найкраща для цього пора року. По-четверте, Вівіан стара, але, здається, не маразматична.
По-п’яте – хтозна? Може бути, що в цих коробках виявиться щось цікаве.
