не відповідати на ці запитання, але вона змінює думку. – Я скажу так. Смаки й особисті риси не враховуватимуться. Деякі батьки шукають здорового хлопця для роботи на фермі – як усім нам відомо, важка праця корисна для дітей, і кожен із вас, хлопців, має бути щасливий потрапити до благочестивої сім’ї, що живе зі своєї землі. Деякі люди хочуть малюків. Іноді люди думають, що бажають одного, а потім змінюють думку. Хоча ми щиро сподіваємося, що ви всі знайдете собі домівку на першій зупинці, іноді так не виходить. Отож, крім бути поштивими й чемними, ви маєте ще й зберігати віру в Бога, яка вестиме вас уперед, коли шлях не буде безперешкодний. Хай якою довгою чи короткою виявиться ваша подорож, Він допоможе вам, якщо ви на Нього покладатиметеся.
Я зиркаю на Голландчика, а він дивиться на мене. Місіс Скетчерд знає не більше за нас, чи виберуть нас люди, які ставитимуться до нас із добротою. Ми прямуємо в невідомість, і в нас немає вибору, крім як тихенько сидіти на жорстких сидіннях і коритися долі.
Спрюс-Гарбор, штат Мен, 2011 рік
Повертаючись до авта, Моллі бачить Джека крізь вітрове скло – він заплющив очі й насолоджується піснею, якої їй не чути.
– Привіт! – гукає вона, відчиняючи пасажирські дверцята.
Він розплющує очі й витягає навушники.
– Як усе минуло?
Моллі трусить головою й залазить усередину. Важко повірити, що вона там провела лише двадцять хвилин.
– Вівіан дивна. П’ятдесят годин! Боже мій.
– Але вона погодилася?
– Здається, так. Ми домовилися почати в понеділок.
Джек гладить її ногу.
– Чудово. Ці години пролетять, не встигнеш і оком змигнути.
– Не кажімо «гоп».
Моллі завжди так робить – буркотливо опирається його ентузіазму, але це вже стало звичним. Вона каже: «Я не така, як ти, Джеку. Я злісна й недоброзичлива», але глибоко в душі відчуває полегшення, коли він перетворює все на жарт. Він має оптимістичну певність, що натурою вона хороша людина. І якщо він у неї вірить, то, мабуть, вона непогана, правда?
– Просто повторюй собі: «Краще, ніж у колонії», – пропонує Джек.
– Ти гадаєш? Напевно, було б легше відбути там, скільки треба, й викинути з голови.
– Окрім маленької проблеми – це занесуть до твоєї справи.
Дівчина знизує плечима.
– Це наче й круто, хіба ти так не думаєш?
– Ти серйозно, Мол? – Він зітхає й повертає ключ запалювання.
Моллі всміхається, щоб показати, що жартує. Ніби.
– «Краще, ніж у колонії». Хороша фраза для тату. – Вона вказує на свою руку. – Отут, упоперек біцепса, двадцятим кеглем.
– Навіть не жартуй, – відповідає він.
Діна ставить сковорідку з магазинною запіканкою на підставку посеред столу й важко опускається на стільця.
– Ох. Я така виснажена.
– Важкий робочий день, так,
