за ними ще з вівторка!
– Ти що таке верзеш, сопляк? Мені що, робити нічого, щоб розглядати людей? Я просто перевіряв свій новий бінокль! А ти справжній параноїк! Теж мені! – фиркнув він і хотів знову зачинити двері. Та я все ще не давав йому цього зробити. – Забери ногу, інакше я викличу поліцію й звинувачу тебе в тому, що вриваєшся до мене додому! – уже досить голосно кричав він.
– Це я зараз викличу поліцію! І ти прекрасно знаєш, що саме я маю на це велике та очевидне право!
В очах чоловіка на хвильку з’явився страх.
– Та йди ти! – крикнув він і, відпихнувши мене, швидко зачинив двері.
– Не смій більше стежити за моєю дівчиною та її сестрою! Інакше я за себе не відповідаю! – гаркнув я й гупнув кілька разів рукою по його дверях.
– Заспокойся! – Ліза підбігла до мене. – Досить, припини лементувати. – Досі вона стояла збоку, не наважуючись підійти до нас. – Я думаю, він мусить усе зрозуміти. Ходімо.
Я глянув на бліду та налякану Лізу. Вона не була конфліктною людиною. Будь-яка сварка спричиняла для неї великий стрес. Кохана обійняла мене й ще раз промовила:
– Ходімо. – Відтак додала: – Ти мій герой! – і злегка всміхнулася. Очі її посвітлішали.
Я теж дещо заспокоївся. Проходячи повз сусідські двері на поверсі, я помітив тінь біля вічка дверей. За нами хтось спостерігав. «Кляті сусіди!» – подумав я тоді.
Того дня я ще трохи побув у Лізи вдома. Той божевільний більше не стежив за нами. Ми намагалися заспокоїтись і розслабитись. Спершу подивилися «Новини Рівного», а потім на прохання Лізи увімкнули стару радянську комедію й із задоволенням принишкли перед ноутбуком. Навіть непосидюча Катя того дня не захотіла нікуди йти. Дівчата, немов заворожені, сиділи біля екрана, проте я ніяк не міг забути нещодавні події.
Під час сварки я намагався якомога краще роздивитися того чоловіка та запам’ятати. Мені не давало спокою, що його стеження розпочалося з того самого дня, коли сталося вбивство. Проте я був певен, що ніколи його не бачив. Невже дійсно ця справа не така проста, як може видатися на перший погляд? Але за мною теж хтось стежив. Чи не міг бути в цього придурка спільник, який у той час, коли цей спостерігав за дівчатами, ходив за мною? Але я швидко відкинув цю думку. Цілком можливо, що цей чоловік стежив за нами всіма. У дівчат він шукав мене, коли не знаходив деінде. А може, це все-таки звичайний собі придурок, який любить поспостерігати за людьми в бінокль? «У будь-якому разі потрібно перевірити цього чоловіка», – міркував я. У мене є друг, що працює у патрульній поліції. Переконаний: він мені допоможе.
Я знову глянув на дівчат. Здавалося, вони трохи заспокоїлися. Так приємно почуватися в безпеці. Нині я був певен, що нікому з нас нічого не загрожує. Але все це відносно. Насправді ніхто не може почуватися в безпеці. Ніколи. Ми не можемо знати, що чекає на нас наступної миті. Це просто неможливо. За хвилину на нас можуть очікувати тисячі як приємних, так і неприємних сюрпризів. І ми не в змозі їх передбачити. Тому мені конче треба
