Я зараз покажу тобі свій костюм.
До кімнати забігли Лів та Оскар, слідом за ними ввійшов Джейсон із переможеним виглядом. Побачивши Елізабет, діти зупинилися, намагаючись упізнати її, імовірно, по слайд-шоу на комп’ютері, які вони бачили.
– Ким ти будеш? – запитала Елізабет у Лів.
– Гарненькою відьмочкою, – відповіла Лів.
– Як це – гарненька відьмочка? – поцікавилася Мерібет.
– Почекай. Я тобі покажу. – Лів побігла до своєї кімнати.
– І я покажу, – сказав Оскар услід сестрі.
Елізабет встала.
– Джейсоне, – сказала вона, вітаючи його дружнім поцілунком у щоку.
– Елізабет, я дуже радий тебе бачити, – відповів Джейсон. Він пішов перевірити електронну пошту.
Повернулася Лів у своєму костюмі, який був радше вульгарним, аніж гарненьким. Він був десь на п’ять розмірів більшим, отож його треба було перешивати. Чудова робота, Джейсоне.
– Вона схожа на одну з тих жахливих королев краси серед дітей, – прошепотіла Мерібет, поки Лів красувалася перед дзеркалом.
– Як на мене, то більше скидається на гнома-повію, – мовила Елізабет.
– О, Боже. Ти маєш рацію.
Вони посміялися секунду, легко, як раніше.
– Матусі робили операцію, і вона каже, що їй боляче сміятися, – зазначив Оскар. Він був одягнутий у поліціянта, а це робило його захист матері ще милішим.
– Все добре, Оскі. Це Елізабет. Ти її пам’ятаєш? – запитала Мерібет.
– Вона – найкраща подружка матусі, а зараз керує журналом, у якому матуся працює, – пояснила мати Мерібет, повертаючись із вином.
Вона обернулася до Елізабет.
– Дати їй таку роботу було надзвичайно щедро з твого боку.
– Я мала забрати її, поки хтось інший цього не зробив, – відповіла Елізабет. – Вона найкраща в бізнесі.
Мерібет це оцінила, їй завжди подобалось, як Елізабет вдається впоратися з її мамцею. Як зараз, коли мати Мерібет поставила келих вина перед Елізабет, а Елізабет накрила обідок пальцями, аж поки мати ледве не налила їй на руку, а потім прийняла вино так, ніби чекала на нього вже давно.
– Ти можеш принести нам трохи мінеральної води, мамо? – запитала Мерібет.
– Звісно! – защебетала мати.
– До речі, щодо роботи. Мабуть, я зможу повернутися до неї з наступного тижня, – сказала Мерібет, хоча це було занадто оптимістично. Навіть душ усе ще потребував величезних зусиль. – Напевно, працюватиму вдома.
– Не хвилюйся за це.
– Либонь, тобі дуже тяжко поратися самотужки. Але, гадаю, мені пощастить вилізти з цієї ями.
– Не думай про це. Відпочивай стільки, скільки тобі знадобиться, – махнула рукою Елізабет: відмінний прояв службового обов’язку.
Коли Елізабет казала
