відповіла дружина.
– Чудово. – Він осміхнувся, примруживши очі. Він мав непідробно щасливий вигляд, у якомусь сенсі, це все погіршило. – Але я гадаю, треба попросити твою маму залишитися ще на тиждень, поки ти повністю не одужаєш.
Мерібет іще дужче обурилася.
– Ще тиждень?
– Вона допомагає. По-своєму. Вона – додаткова пара рук. І ти ж знаєш, вона вільна.
Жінка подивилась у вікно. Вони їхали додому. Вона одужувала. Лікар це тільки-но підтвердив. Отже, чому їй було так тоскно? Чому їй так закортіло вп’ястися в шию Джейсона та змусити його благати не вбивати його?
Джейсон поцілував її у скроню.
– Я ж казав, що все обійдеться. Ще тиждень чи два, і все повернеться до норми.
8
Її мати була в захваті від пропозиції залишитися:
– Мені так весело з вами.
Мерібет вичавила з себе посмішку. Та подякувала.
– А якщо я допоможу тобі заощадити твої тяжко зароблені гроші, які ти витрачаєш на няньок, тим краще. Навіть зі страхуванням, я пам’ятаю, яких збитків завдавали твоєму батькові витрати за рахунками. Тим паче, ти не працюєш…
– Я ще працюю, мамо, – сказала Мерібет. – Я на лікарняному.
Насправді вона не була впевнена, чи то був лікарняний. Можливо, це була відпустка через недієздатність? Мабуть, їй варто зателефонувати до менеджера з добору персоналу.
– Але ж ти працюєш не повний день, – сказала мати. – А заробіток Джейсона…
Джейсон працював головним архівістом у музичній бібліотеці. Для нього то була робота мрії – він навіть переїхав із Сан-Франциско заради неї, – але зарплатня виявилася жахливо низькою, принаймні для Мангеттену. Колись Мерібет поскаржилася матері на те, що вона не розуміє, навіщо компанія здійснює цю складну операцію з переміщення робітника, щоб зрештою виплачувати йому прожитковий мінімум. Відтоді її мати ставилася до них так, ніби їм було дуже далеко до добробуту.
– Знаєш, – вела далі мати, – ось чому я переконалася в тому, що твій батько залишить тобі гроші у спадок. За три місяці до того, як у нього стався серцевий напад, я ніби знала наперед.
Мерібет усе ще посміхалася. Це було так, ніби її лице зашпаклювали гіпсом.
– Я сподівалася, ти купиш гарний будинок на ці гроші, – підбила підсумок мати. – Можливо, на околиці, як дочка Еллен Берман.
– Та, в якої рак грудей?
– Ти не можеш звинувачувати в цьому околицю міста.
– Ми не хочемо жити на околиці, мамо.
– Ну, можливо, якось ти зможеш працювати трохи менше. Я впевнена, що Елізабет щось вигадає. Вона завжди така щедра до тебе.
– Дякую, що зробила з мене вбогу.
– О, я не це мала на увазі. Я просто хочу, щоб ти менше працювала. – Вона замислилася, насупивши брови. – Я сподівалася, що для тебе це стане сигналом тривоги.
– Сигналом тривоги?
– Герб Цукер мав серцевий напад, утратив чотирнадцять кілограмів
