інфекції.
– Якщо це дуже вас непокоїть, відправте їх кудись на кілька днів. Одначе це схоже на звичайнісінький стрес, а біль у грудях – то нормальний етап одужання.
– Мені справді недобре, – наполягала Мерібет. – Ви впевнені, що мені не варто прийти на прийом?
– Якщо ви думаєте, що це терміново, то приходьте до лікарні. У будь-якому разі, я запишу вас на прийом. Можете прийти завтра.
– Я зателефоную, якщо мені не поліпшає.
– Це вже схоже на план, Меріанн. – Він посміявся з рими.
– Мерібет, – виправила вона. Але лікар уже поклав слухавку.
Її мати показалася зі спальні.
– Мені здалося, чи ти розмовляла з лікарем по телефону?
– Так. Я не дуже добре почуваюся.
– Що сказав лікар?
– Нічого корисного.
Її мати міцно стиснула губи та похитала головою.
– Лікарі нічого не знають. Я зателефоную Гербові Цукеру. Йому робили таку саму операцію.
– Будь ласка, не треба. – Мерібет не бачила нічого спільного між своїм життям і сімдесятивосьмирічним пенсіонером Гербом Цукером.
– Будь ласка, не мели дурниць. Я хочу допомогти.
Після того як її мати пішла розмовляти по телефону, Мерібет замислилася, з ким їй справді хотілося б поговорити. З Елізабет. Стара добра Елізабет, людина, яка, коли Мерібет у двадцять чотири роки злягла з вітрянкою, взяла в прокаті всі фільми з Кері Ґрантом та купила пару кашемірових рукавичок, щоб Мерібет не розчухувалася, коли у неї все свербітиме. Але та Елізабет, котра відвідувала її минулого тижня, мала з життям Мерібет приблизно стільки ж спільного, скільки й Герб Цукер.
Потім вона згадала про медсестру Луку. Страхування включало відвідування медсестри впродовж тижня, але вона могла оплатити ще один візит.
Вона підійшла до стосу листів та відшукала лист із банку.
На її накопичувальному рахунку, який вона відкрила після того, як отримала спадок від батька, було 52 000 $. Можливо, цього не вистачило би для того, щоб купити або взяти в іпотеку будинок (або, будьмо відвертими, квартиру) десь на околиці Брукліна, але цього точно вистачить на один чи два візити медсестри Луки.
Вона зателефонувала до лікарні. Їй сказали, що завтра ж відрядять когось до неї, та записали її до Луки.
На вулиці падала злива. А отже, на кухні протікає вікно. Вона знайшла в коморі відро та поставила його туди, де текло. Її мати сиділа за столом із чашкою чаю, розмовляючи по телефону, мабуть, із Гербом Цукером. Це не виглядало так, ніби вони обговорювали кардіологічні проблеми. У певний момент вона підвела очі.
– Телефон пищить.
– Либонь, його треба зарядити.
Потім задзвонив телефон Мерібет. Це був Джейсон.
– Що сталося? – запитав він.
– Ми не сплатили податків, – сказала Мерібет.
– Що?
– Податки. Повернення, платіжки, усе це лежить на столі у вітальні разом з усіма іншими листами, які ти не спромігся відкрити.
– Чорт, Мерібет, ти мене налякала.
