Після вчорашнього нападу плачу Мерібет зателефонувала йому, щоб повідомити про вошей. «Сам розбирайся із цим лайном», – люто крикнула вона на його автовідповідач. А він потелефонував Вілсонам. Сенсація.
Джін запропонувала відвести дітей до школи з мамою Мерібет.
– Ідіть поцілуйте матусю на прощання.
Лів скривилася, витягуючи губи, та повернулася до Мерібет. Якась частина Мерібет хотіла ухилитися від поцілунку. Вона розуміла, що вона – мати й мусить бути дорослою, але хоч раз може хто-небудь відмінити це зобов’язання?
Безсумнівно, ні.
Минулої ночі Джейсон спав на надувному матраці в кімнаті двійнят. Не дуже завуальована зневага. Тим часом Мерібет не спала взагалі.
Поліціянт Оскар причовгав, щоб поцілувати її, і вони пішли разом із Джін та мамою Мерібет. Джейсон мав піти на роботу вже годину тому, але затримався біля книжкової шафи.
– Ти збираєшся вставати з ліжка сьогодні? – запитав він.
– Якщо схочу, – в’їдливо відказала Мерібет.
– Ти справді думаєш, що коли так багато працюватимеш, то швидше одужаєш? – запитав він, ніби потерпілим у цій ситуації був він.
– Ні, – холодно відповіла Мерібет.
– Тоді не чини так, – сказав він.
Об одинадцятій задзеленчав дзвоник. Коли Мерібет відчинила вхідні двері та побачила Луку, вона сильно й гірко розридалася.
– О, ні! Це недобре, – сказала Лука, проводячи Мерібет до вітальні. Вона сіла на диван. – Що сталося?
Мерібет докладно описала кожен день після її повернення додому. Відчуття нестриманості. Безжальна залежність її родини від неї.
Лука терпляче слухала.
– Хотіла б я сказати, що ти – перша жінка, яка скаржиться на це, – мовила вона.
– Хіба це не так? – запитала Мерібет, почуваючись одночасно і підбадьореною, і розчарованою, бо ж справді…?
Лука криво всміхнулася.
– Чи стане для тебе новиною той факт, що одна з найбільших мрій жінок – подовжити стаціонарне лікування?
– Це абсурд.
– Ні, якщо ти сама про це думаєш. Виснажена, заклопотана жінка. Подорож до лікарні замість чудової відпустки. Можливість бути доглянутою, а не доглядати. І жодного почуття провини.
– Та я ж була в лікарні з досить серйозних причин, але це анітрохи не змінило їхнє ставлення до мене.
Це не зовсім було правдою. Змінилося все, проте не так, як їй було треба.
– Ось чому все має добрий вигляд тільки в наших фантазіях, – відповіла Лука.
– Я не знаю, що мені робити. Я не знаю, як мені одужати в таких умовах. Здається, що я одужую навпаки, а кінцевим результатом буде…
Вона не змогла це вимовити. Вона й не мала цього казати. Лука й так зрозуміла. Вона почала діставати обладнання.
– Зараз поглянемо на тебе.
Лука провела огляд.
– Твоя ЕКГ виглядає чудово, а серце та легені звучать добре. Твій
