То вже біля хребта…
– Зараза. Що я маю робити?
– Зберігати тишу. Вони повертаються.
Застукотіли копита, хтось протягло свиснув. Хтось кричав, кликав, наказував комусь, аби той повертав. Цірі нашорошила вуха.
– Від’їжджають, – пробурмотіла. – Відмовилися від погоні.
Не впіймали коней.
– Це добре.
– Ми їх також не впіймаємо. Ти зумієш іти?
– Не муситиму, – усміхнувся він, показуючи застібнутий на зап’ястку, досить дешевий на вигляд браслет. – Купив цю блискітку разом із конем. Вона магічна. Кобила її ще жереб’ятком носила. Коли потираю я це отаким ото чином, це начебто я її підкликаю. Вона наче чує мій голос. Прибіжить сюди. Це трохи займе часу, але прибіжить точно. Як буде трохи щастя, то й твій коник прибіжить слідом.
– А коли щастя не буде? Поїдеш сам?
– Фалько, – сказав він, стаючи серйозним. – Я не поїду сам, я розраховую на твою допомогу. Мене треба буде підтримувати у сідлі. Вже мені пальці ніг мертвіють. Можу втратити притомність. Послухай: цей яр доведе тебе до річища струмка. Поїдеш уверх, проти течії, на північ. Завезеш мене у місцевість під назвою Тегамо. Там ми знайдемо когось, хто зуміє витягнути мені те залізяччя зі спини, не викликавши смерть чи параліч.
– Це найближче поселення?
– Ні. Ближче – Ревнощі, котловина десь у двадцять миль, у протилежний бік, за течією струмка. Але туди не їдь у жодному разі.
– Чому?
– У жодному, – повторив він, скривившись. – І тут ідеться не про мене, а про тебе. Ревнощі для тебе – смерть.
– Не розумію.
– Не мусиш. Просто повір мені.
– Ґіселеру ти сказав…
– Забудь про Ґіселера. Якщо хочеш жити, забудь про них усіх.
– Чому?
– Залишись зі мною. Я дотримаю обіцянку, Снігова Королево.
Прикрашу тебе смарагдами… Обсиплю тебе ними…
– Авжеж, добрий час для жартів.
– Завжди добрий час для жартів.
Готспорн раптом обійняв її, притиснув і почав розпинати її блузку. Безцеремонно, але й без поспіху. Цірі відіпхнула руку.
– Авжеж! – гарикнула вона. – Добрий час і на це!
– На це також будь-який час добрий. Особливо для мене й зараз. Я говорив тобі, це хребет. Завтра можуть з’явитися проблеми… Що ти робиш? Ах, зараза…
Цього разу вона відіпхнула його сильніше. Надто сильно. Готспорн поблід, закусив губу, застогнав з болю.
– Вибач. Але як хто поранений, то повинен лежати спокійно.
– Твоя близькість призводить до того, що я забуваю про біль.
– Припини, най тобі!
– Фалько… Будь поблажливою до людини, яка страждає.
– Будеш страждати, якщо не прибереш руки. Зараз же!
– Тихіше… Розбійники можуть нас почути… Шкіра твоя наче атлас… Не крутися, най тобі лихо.
Ах, та до
