здалися Меґґі більше схожими на коней, аніж самі коні, й вона захихотіла. Вершниці в розкішних саржових костюмах для верхової їзди їхали в дамських сідлах на своїх височенних конях, а на їхніх капелюшках-циліндрах привабливо тріпотіли невеличкі клаптики вуалі. Меґґі все дивувалася – як же ж вершниці, так небезпечно-непевно сидячи на високих конях та ще й в циліндрах, примудряються зберігати неторкнутим свій костюм та капелюх під час швидшої за інохідь їзди? Аж поки не побачила, як одна прекрасна панночка, гарцюючи на своєму скакунові, виконала низку важких стрибків – і фінішувала в такому ж бездоганному костюмі, як і перед виконанням вправи. А потім ця панночка нетерпляче підострожила свого коня і пустила його легким галопом розмоклою землею, аж раптом натягнула повіддя й зупинилася перед Меґґі, Френком та отцем Ральфом, заступивши їм дорогу. Дамочка перекинула через сідло ногу в чорному блискучому чоботі, всілася на ньому збоку і владно простягнула вперед руки в рукавичках.
– Отче, будьте ласкаві, допоможіть мені спуститися на землю!
Він простягнув руки, взяв її за талію – а панночка обхопила священика руками за плечі – і легко опустив її додолу. Щойно чоботи вершниці торкнулися землі, отець Ральф відпустив її, взяв коня за повіддя і пішов уперед, а молодичка почимчикувала поруч, із легкістю встигаючи за його широкими кроками.
– Ви збираєтеся перемогти в мисливському паркурі, міс Кармайкл? – спитав він її байдужим тоном.
Панночка надула губки – вона була молода й гарна, і ця несподівана байдужість її зачепила.
– Я сподіваюсь перемогти, але не зовсім впевнена. Міс Гоуптон і місіс Ентоні Кінґ теж братимуть участь. Але я неодмінно здобуду перемогу у виїзді, тому якщо не виграю паркур, то не ремствуватиму.
Вона говорила, красиво округляючи голосні, й послуговувалася химерно-пишномовними висловами, які свідчили, що в лексиконі цієї надзвичайно вихованої та освіченої дівчини не лишилося ані сліду від емоційних та образних висловів, які надавали б забарвлення її мові. І поки отець Ральф із нею розмовляв, його вимова теж поволі стала заокругленою і безбарвною, втратила чарівливий ірландський акцент, немов ця панночка повернула його подумки в ті часи, коли він і сам був таким, як вона тепер. Меґґі насупилася, спантеличена тими легкими, але обережними словами, не розуміючи, яка саме переміна відбулася в душі отця Ральфа, а лишень відчуваючи, що якась переміна таки сталася і це їй не до вподоби. Вона відпустила руку Френка, бо їм стало важко йти рядком.
Коли вони підійшли до великої калюжі, Френк встиг трохи відстати від них. Очі отця Ральфа задьористо зблиснули, коли він окинув поглядом калюжу, більше схожу на мілкий ставок. Обернувшись до дівчинки, чию руку він і досі міцно тримав, він нагнувся до неї й заговорив з особливою ніжністю в голосі, яку панночка не могла не помітити, бо цієї ніжності геть не було в тих сухих, суто формальних фразах, якими вони щойно обмінювалися.
– На мені немає плаща, моя люба Меґґі, тому я не можу бути твоїм сером Волтером
