залишуся тут, отче. Відведіть її спати.
Нагорі, в чарівній яблучно-зеленій спальні священик розстебнув дівчинці плаття та сорочку, а потім посадив на край ліжка, щоб зняти черевички та панчішки. Її нічна сорочка лежала на подушці – там, де її залишила Енні. Спочатку він надів їй сорочку через голову і пристойно потягнув донизу, а вже потім зняв із неї підштаники. І увесь цей час отець Ральф розмовляв із нею ні про що: про противні ґудзики, що вперто не хотіли розстібатися, про шнурки, що відмовлялися розв’язуватися, і про стрічки, що не бажали зніматися. Важко було сказати, чула вона його чи ні: її очі, з усіма нерозказаними розповідями про дитячі трагедії, про біди та болі, пережиті не за роками рано, похмуро дивилися повз його плече.
– А тепер лягай, моя люба дівчинко, і спробуй заснути. Невдовзі я знову прийду, тож не хвилюйся, чуєш? І тоді ми про все поговоримо.
– З нею все гаразд? – спитав Педді, коли священик повернувся до кімнати відпочинку.
Отець Ральф потягнувся за пляшкою віскі, що стояла на буфеті, й налив собі половину шкалика.
– Якщо чесно, то не знаю. Бачить Бог, Педді, мені хотілося б знати, що є найбільшим прокляттям ірландця – його запальна вдача чи алкоголь. Що найшло на вас і змусило ляпнути оте? Ні, навіть не завдавайте клопоту відповідати. Ваша вдача винувата. І те, що ви сказали, є, безперечно, правдою. Я збагнув, що він не ваш тієї ж миті, коли його побачив.
– Схоже, від вас нічого не приховаєш.
– Не перебільшуйте. Втім, не треба бути аж надто спостережливим, щоб помітити, коли той чи інший член моєї парафії чимось занепокоївся або потрапив у скруту. А помітивши це, я вважаю своїм обов’язком зробити все від мене залежне, щоб допомогти.
– Вас дуже люблять у Джилі, отче.
– За що, не сумніваюся, слід дякувати моїй статурі та моєму обличчю, – сказав священик із гіркотою в голосі, не в змозі надати цим словам тієї невимушеності, з якою він сподівався їх вимовити.
– Ви й справді так думаєте? Я не згоден із вами, отче. Ми любимо вас за те, що ви – хороший пастор.
– Що ж, принаймні з вашими проблемами я тепер обізнаний дуже добре, – зауважив отець Ральф, ніяковіючи. – Тому краще б вам, чоловіче, зняти камінь зі своєї душі.
Педді втупився на вогонь у каміні, який він розпалив у масштабах, близьких до ковальського горна, поки священик вкладав Меґґі спати, бо від надміру каяття та паніки йому конче треба було чимось зайнятися. Порожня склянка в його руці швидко сіпнулася кілька разів поспіль; отець Ральф підвівся, взяв пляшку віскі й наповнив склянку Педді. Той зробив довгий ковток, а потім зітхнув і витер з обличчя забуті сльози.
– Я не знаю, хто батько Френка. Це сталося ще до того, як я зустрів Фіону. За суспільним станом її родина є першою в Новій Зеландії; її батько мав велику вівчарсько-землеробську маєтність неподалік Ешбертона на Південному острові. Гроші не складали мети його життя, а Фіона була його єдиною донькою. Наскільки мені відомо, він
