писаних правил поведінки.
– Ну а як ти особисто? Тебе не приваблювала ні Біла, ні Чорна? Ви ж постійно перебували разом. Із твоєї розповіді я розумію, що обидві були дуже цікавими дівчатами.
– Так, обидві були дуже цікавими. Кожна по-своєму. Я скривив би душею, якби сказав, що вони мене не приваблювали. Однак я намагався будь-що не думати про них.
– Будь-що?
– Будь-що, – відповів Цкуру. І знову відчув, що його заливає легенький рум’янець.
– Коли вже мусив про них думати, то думав про двох одразу.
– Про двох одразу?
Цкуру, добираючи слова, замислився.
– Не знаю, чи вдасться добре пояснити. Якщо так можна сказати, то я думав про них як про якусь уявну істоту. Таку собі концептуальну сутність без визначеної тілесної оболонки.
– Он як? – промовила Сара з інтересом. Потім якийсь час розмірковувала над почутим. Щось хотіла сказати, але передумала. Трохи згодом запитала:
– А після закінчення ліцею ти вступив до університету в Токіо і поїхав з Наґої, так?
– Так, – відповів Цкуру. – Відтоді я постійно живу в Токіо.
– А решта четверо?
– Усі четверо вступили до тамтешніх вишів. Червоний – на економічний факультет Наґойського університету. Там викладав його батько. Чорна вступила до приватного університету, де дуже добре викладали англійську філологію. Синього як сильного регбіста зарахували поза конкурсом на відділення факультету торгівлі та комерції відомого приватного університету. А Біла врешті дослухалася до вмовлянь оточення і зупинила свій вибір на фортепіанному відділі музичної академії, відмовившись від ідеї стати ветеринаром. Усі ці університети неподалік від дому. Лише я поїхав вступати до столиці.
– А чому ти обрав університет у Токіо?
– Ну, тут усе просто. У ньому викладав професор, який водночас був провідним спеціалістом із проектування вокзальних будівель. Річ у тім, що конструкція вокзальної будівлі є специфічною і суттєво відрізняється від звичайної споруди. Мало навчатися на архітектурному чи будівельному факультеті звичайного політехнічного університету, бо практичної користі з того буде небагато. Необхідно навчатися у спеціаліста саме у тій конкретній галузі, що тебе цікавить.
– Чітко окреслена мета спрощує життя, – зауважила Сара.
Цкуру також так вважав.
– А решта четверо залишилися в Наґої, бо не хотіли, щоби розпалася прекрасна спільнота, так?
– У випускному класі ми обговорювали наші плани на майбутнє. Крім мене, всі казали, що мають намір залишитися у місті і вступити до тамтешніх вищих навчальних закладів. Було очевидно, що вони так вирішили, бо не хотіли розбігтися хто куди. Хоча про це виразно не говорили.
Червоний з його оцінками елементарно міг вступити навіть до Токійського університету. До речі, учителі й батьки так йому і радили. Та й Синій з його спортивним обдаруванням пройшов би поза конкурсом до багатьох університетів, відомих на цілу Японію. Чорна, напевно,
