але я отримав такий удар, що не міг оговтатися. Мені здавалося, що всередині у мені щось обірвалося.
Подали вино, таріль із горішками поміняли на новий. Коли бармен відійшов, Сара сказала:
– Хоча мені такого не траплялося пережити, однак я більш-менш можу уявити, як важко тобі тоді було. Звичайно, я розумію, що від удару ти не міг відразу отямитися. Але коли минув час, злагіднів початковий шок, то, мені видається, ти міг спробувати щось зробити. Не думаю, що так просто можна було облишити цю ситуацію, яка не лізе в жодні рамки здорового глузду. Воно ж тобі самому не дає спокою.
Цкуру хитнув головою:
– Зранку наступного дня, вигадавши правдоподібну причину, я попрощався з батьками і сів у потяг до Токіо. Що б там не казали, я більше не хотів залишатися в Наґої ані дня. Я більше ні про що не міг думати.
– На твоєму місці я б залишилась і з’ясувала причину, яку змогла би прийняти і зрозуміти, – сказала Сара.
– Я не такий сильний.
– А тобі не цікаво дізнатися, що сталося насправді?
Дивлячись на свої долоні, що лежали на столі, Цкуру ретельно добирав слова:
– Думаю, я боявся шукати цю причину, боявся побачити істину в денному світлі. Якою вона би не була, я не думав, що вона мене врятує. Не знаю чому, але тоді я був переконаний у цьому.
– І зараз також?
– Не знаю. Але тоді це не викликало в мене сумніву.
– І тому ти повернувся до Токіо, зачинився у хаті, заплющив очі, затулив вуха?
– Якщо у двох словах, то так.
Сара простягнула руки і поклала їх зверху на руки Цкуру.
– Бідолашний хлопче…
Тепло від її лагідних долонь повільно розливалося його тілом. Трішки згодом вона забрала руки і пригубила вино.
– Після цього я повертався до Наґої лише за нагальної потреби, – сказав Цкуру. – Вдома намагався не виходити з хати, а після справ одразу ж їхав до Токіо. Мама й сестри бачили, що щось не так, допитувалися, що трапилося, але я їм нічого не сказав. Просто не міг про це говорити.
– Ти знаєш, де зараз і чим займається четвірка?
– Ні, не знаю. Ніхто мені не розказував, та й щось не кортіло дізнатися.
Вона похитала келихом і якийсь час спостерігала за хвильками, що розходилися поверхнею. Неначе читала чиюсь долю. А тоді сказала:
– Мені це видається доволі дивним. Ця подія стала для тебе страшним ударом і значною мірою переписала твоє життя, так?
Цкуру кивнув:
– Після цього я став трохи іншою людиною, у різних значеннях цього слова.
– Наприклад, у якому?
– Наприклад, почав вважати, що для інших я незначущий, нецікавий. І для себе також.
Сара якийсь час не зводила з нього уважного погляду. А тоді сказала вкрай поважно:
– Я не думаю, що ти ані незначущий, ані нецікавий.
– Дякую, – відповів Цкуру. А тоді легенько натиснув пучками
