поверхів сходами, добряче задихався. Купив собі окуляри та плавки – і щодня долав кролем кілометр-півтора. А далі йшов затято тренуватися на тренажерах.
Після кількох місяців такого режиму життя Цкуру повернулося до усталеного здорового ритму. Знову наросли м’язи (до речі, зовсім інакше, ніж раніше), вирівнялася постава, на обличчя повернувся рум’янець. А прокидаючись зранку, Цкуру знову відчував тверду ерекцію.
Саме десь у ту пору до нього в Токіо приїхала мама. Очевидно, її налякала дивна поведінка сина, який не явився додому навіть на новорічні канікули, тож вона вирішила подивитися, що з ним діється. Матері аж подих перехопило, коли побачила, як сильно змінилася її дитина за ці кілька місяців. Але коли Цкуру сказав, що це природні вікові зміни і йому лише потрібен новий одяг теперішнього розміру, вона повірила його словам. «Ну, так, мабуть, це вікові зміни, що супроводжують процес дорослішання хлопців», – вирішила вона. Мати виростала разом із сестрами, до народження Цкуру виховувала двох доньок. Вона зовсім нічого не знала про те, як ростуть хлопці. Тож із радістю пішла із сином до універмагу і купила йому нове вбрання. Мама Цкуру любила одяг Brooks Brothers та Polo. Щось зі старих речей вона викинула, дещо віддала потребуючим.
Обличчя Цкуру також стало іншим. Коли він дивився у дзеркало, то вже не бачив у ньому того колишнього повновидого симпатичного, але зовсім пересічного і нецілеспрямованого підлітка. На нього дивилося обличчя юнака з прямими щоками, наче їх відкорегували гострою кельмою. В очах проглядався новий блиск. Не знайомий раніше і самому Цкуру. Блиск, який говорив про самотність і відсутність місця призначення, блиск, що вимагав довершення окресленої справи в конкретному місці. Заріст на бороді також став густішим, і з’явилася необхідність голитися щодня. Також він вирішив не стригтися так коротко, як дотепер.
Не можна сказати, що Цкуру страшенно припала до вподоби його нова зовнішність. Він її і не любив, і не ненавидів. Це, врешті-решт, не більше ніж тимчасова маска для зручності. Однак він усе ж таки з вдячністю приймав той факт, що у нього нове, не його дотеперішнє, обличчя.
Хоч би там що було, колишній хлопець на ім’я Цкуру Тадзакі вмер. У розвихреному мороці він відійшов у інший світ, і поховали його у маленькій ямі серед лісу. Перед світанком, коли люди ще сплять глибоким сном, ховаючись від стороннього ока, без галасу. Без жодного знаку. А зараз тут стоїть і дихає новий Цкуру Тадзакі, в якого майже нічого не залишилося від колишнього. Про це не знала жодна людина, окрім нього, і він не мав наміру цим ні з ким ділитися.
Цкуру Тадзакі, як і раніше, ходив на різні станції, перемальовував їхні приміщення, ретельно відвідував лекції в університеті. Зранку йшов у душ, мив голову, після їжі неодмінно чистив зуби. Щоранку застеляв ліжко, сам прасував собі сорочки. Намагався мати якнайменше вільного часу. Звечора читав по дві години. Здебільшого книжки на історичну тематику та біографічні нариси. Ця звичка виробилася у нього ще раніше.
