рук.
– Я? Стукати на тебе? Що ти мелеш?
– З ким зв’язуєшся, га?! Ти думаєш, з ким зв’язуєшся? То страшні люди! – все ще добирався до її горлянки своїми чіпкими пальцями Макс. – Задушу, зміюко ти підколодна, і рука не дриґне.
– П’янь нещасна! Мишіґін! – пронизливо крикнула Марина, крутнулася, і щосили вдарила шаленця коліном у пах. Той, вирячивши від болю очі, відпустив свої руки. – Сволота! Заявлю на тебе в міліцію! – крикнула і, притьмом зірвавшись на ноги, метнулася назад на кухню.
– Що-о-о? Тобі мало попереднього доносу? Уб’ю-ю-ю!
Макс, отямившись від шоку, звівся на ноги й, хитаючись, подався слідом.
Опинившись на кухні, він здригнувся: Марина стояла, притиснувшись до газової плити спиною, в руках у неї виблискував кухонний ніж. На жінку страшно було дивитися – в її очах так само холодно відсвічувала якась майже звіряча відчайдушна рішучість:
– Ану спробуй підійди!
– Ага-а, відьмине зілля, то ти за ножа хапаєшся? Думаєш, боюся тебе? – заговорив Макс, але все-таки зупинився в дверях. – Ти вже – як твоя мамуня. Хижаки-и. Я завжди чув, що в цій хаті пахне кров’ю. Хочеш з мене її пустити, га? Хочеш? Ану, давай.
– Не підходь! Не підходь! Я вдарю!
– …І це за те все добре, що я для вас зробив, – із докором кинув Максим, але все-таки зупинився на півдорозі до Марини.
– Ти – п’яна скотина, Максе. Я ніколи з тобою нічого доброго не знала й не бачила. І моя мама теж! За що ти мене б’єш, га? За що?
– А ти нібито не знаєш? – єхидно мовив той і знову рвонувся вперед.
– Стій, бо заріжу!!! – істерично верескнула Марина. – Як веприка заріжу, бо ти вже мені ось де сидиш, – і Марина тупим боком леза швидко провела собі по горлянці. – За що бив, питаю? Можеш пояснити?
– Нащо в КГБ ходила?!
– Я?
– Навіщо все їм розказувала: про бабу, про ті кості під вікном, га? У тебе розум є?
– Змилуйся, я нікуди не ходила. Нікому нічого не розказувала, – видихнула Марина, і Макс побачив на її обличчі щире здивування. Одначе така реакція ще більше розлютила його:
– А звідки вони знають?! Скажи мені, звідки вони знають про те, що в бабиній кімнаті смердить, що я проклинав твою дорогу мамуньку, котра вже мені в печінки в’їлася, га? Звідки в них такі подробиці?
– Максе, я нікому нічого не розповідала, – вперто повторила Марина. – Нікому й нічого, затям собі. Я взагалі нікуди не ходжу й ні з ким не спілкуюся! Ти це сам добре знаєш.
Чоловік посеред кухні важко сопів. Горілка, що клекотіла в жилах, кликала його до оцієї істоти з ножем у руках, щоби помститися і за приниження там, у присутності русявого іронічного кагебіста, і за своє нинішнє роздратування – відтепер же клопотів не оберешся. Та щось підказувало йому зупинитися, в очах дружини він щойно побачив тривогу й страх – але не від його теперішнього стану, не від бійки, а від моторошного запитання, яке тільки-но зависло в нетривкій тиші.
Годинник цокав, здавалося, на всю хату.
