місцях.
– Це буде важкенько. Ці хлопці…
Анаїс відразу второпала, що він хоче сказати. Волоцюги – останні вільні бурлаки в сучасному суспільстві. У них немає ні кредитних карток, ні чекових книжок. Ні авт, ні мобільників. У світі, де можна простежити за кожним дзвінком, за кожною покупкою, за кожним кроком, лише вони не залишають жодного сліду.
– Таж він наркоман! Спробуй звернутися до НАСОІСН.
У Національній автоматизованій системі з обліку індивідуального споживання наркотиків зберігалася інформація про всі арешти на території Франції, що були пов’язані з дурманом. Абревіатура була дурнувата, але Анаїс давно вже не звертала уваги на логіку найменування поліційних підрозділів.
– Відбитки пальців нічого не дали, – доповів Ле Коз.
– Це свідчить лише про те, що технологія і точні науки – різні речі. Я певна, що Дюрюї вже не раз затримували. Перевір ще раз. Його бодай раз, але все ж таки клали до стаціонару. Через наркоманію і все інше. Може, він отримував соціальну допомогу? Зокрема, за картотекою їхньої асоціації. Одне слово, зроби цілковите розслідування.
– А з дилерами як?
Анаїс не вірила в той слід. Продавці дурману нічого не скажуть. І білий героїн продали вбивці не вони. У нього було окреме джерело.
– Забудь. Зосередься на адміністративних пошуках. Крім того, мені потрібен детальний звіт про фізичний стан Дюрюї. Зателефонуй Джафарові. Нехай трусоне соціальні мережі. Нічліжки. Асоціації. Нехай ще раз пройде занедбаними будинками і місцями, де кишить волоцюгами. І ще. Зв’яжися з Конантом. Нехай далі проглядає відеозаписи. Ми повинні знайти на плівках Дюрюї. І мені потрібен похвилинний графік його пересувань останніми днями перед смертю. Це найголовніше.
Анаїс закінчила розмову і рушила з місця. Їй хотілося хутчій від’їхати від божевільні, де все було просякнуте атмосферою ув’язнення і навіженства. За кілька хвилин вона дісталася до університетського містечка, що було розташоване неподалік від кварталу Таланс. Знову паркувальний майданчик. Зупинка. Вона перевірила повідомлення. Ле Коз надіслав номер телефона аптекарки. Анаїс негайно його набрала. У Сільвії Жантій не було під рукою журналу реєстрації – тієї неділі вона була вдома, – та вона згадала ім’я лікаря, що виписував рецепти тому хлопчині. Давід Тіо. Дільничний терапевт.
Ще один дзвінок. Слухавку взяла лікарева дружина. Як і щонеділі, той грав у гольфа в Лежі. Анаїс знала, де це. Увімкнула запалювання і подалася до Кешака, де було поле для гольфа.
Дорогою вона міркувала про того забудька, якого показав їй Фрер. До якогось певного висновку вона так і не дійшла. Зовні чолов’яга справляв враження силаня. Та загалом дуже скидався на юродивого. Із тих, які мухи не скривдять. Що ж, за те їй і платили, щоб вона не довіряла першому враженню. Одне було їй зрозуміле: здоровань не має ніякого стосунку до організованої злочинності і не торгує дурманом.
Пів на третю. Анаїс прямувала до Медока. Тепер вона згадувала свою зустріч із психіатром. Ласощі наостанок.
