– підозрюваний номер один!
– Ви не казали мені цього.
– А ви від учора вже знаєте, що він лишив сліди в ямі. Мало вам цього?
– Нема ніяких доказів того, що він…
– Сприяння втечі – раз. Незаконне отримання інформації у справі про розслідування кримінального злочину – два. Знаєте, скільки вам за це дадуть?
Довкола Фрера знову були нескінченні ландські ліси. Корабельні сосни впиралися верховіттями простісінько в небо. Знову почав накрапати дощ.
– Послухайте, – заговорив він поважно, як ото балакав завжди з шаленими пацієнтами, – у мене є для вас новина. Ми з’ясували особу цього чоловіка.
– Що?!
Матіас коротко виклав події, що сталися в першій половині дня. Анаїс слухала його і не перебивала. Він уже вирішив був, що заслужив у неї на милість, аж вона накинулася на нього мов фурія.
– Ви кажете, що до нього повернулася пам’ять, а потім спокійнісінько везете його до хати?!
– Не вся пам’ять. Він не пам’ятає, що сталося на вокзалі Сен-Жан. Йому…
– Завтра вранці я пошлю по нього поліцію. Ми заарештуємо вашого ковбоя!
– Не робіть цього! Дайте йому бодай декілька днів. Він повинен заспокоїтися, отямитися…
– Ви що там собі думаєте? Що ви на морських купальнях?
Фрер відчув, як йому уривається терпець, і перемігся.
– Ми з вами однаково зацікавлені в тому, щоб Патрік Бонфіс цілком відновив свою колишню особистість. Тільки так він зможе згадати те, що сталося перед тим, як він згубив пам’ять…
– Не його, а вас я першого заарештую!
Вона урвала зв’язок.
Якусь хвилю Фрер ще тримав слухавку біля вуха. Обабіч шляху бігли і бігли сосни. Він допіру поминув Ліпосте і під’їжджав до повороту на магістраль А63. І тієї ж секунди вгледів у люстерку заднього огляду відблиск фар. За ним ішов чорний всюдихід. Фрер ладен був заприсягнутися, що півгодини тому бачив це авто.
Він запевняв себе, що це ще нічого не значить. За нинішнього часу водіння стало суто механічною справою. Авто прямують одне за одним, на кожному стоїть обмежувач швидкості, а люди, які сидять за кермом, тільки й клопоту мають, щоб не натрапити на радар або дорожню поліцію. Та біле світло фар і далі переслідувало його…
Він знову спробував заспокоїтися, аж йому здалося, неначе він упізнав двох чоловіків, які сиділи в авто. То були ті хлопці в чорному, що вешталися біля його хати. Лише тоді він звернув увагу на марку авто. Всюдихід «ауді». Модель Q7.
Матіас різко скинув швидкість, кілометрів на тридцять. Крізь завісу дощу він побачив, що «ауді» точнісінько повторило його маневр. У глибині ока спалахнув біль, неначе під черепом, пульсуючи, увімкнувся червоний сигнал тривоги.
Він притиснув акселератора. Всюдихід теж піддав ходу, не відпускаючи його від себе ні на метр. Біль за оком дедалі посилювався. Матіасові здалося, ніби в його голові спалахнув ліхтар. Пальці вкрилися липким потом, аж нелегко стало тримати кермо. Дощ шалено бив прямо в лобове
