не загрожує. Жінка знову дістала капшука з тютюном і аркушика цигаркового паперу. Не надто довірлива, за кілька секунд вона спритно скрутила ще одну цигарку.
– Він розповідав вам про сон, який часто йому сниться?
– Який іще сон?
– Наче він сонячної днини йде селом. Потім лунає вибух, і його тінь залишається на стіні.
– Уперше чую.
Ось тобі ще одне підтвердження. Сон почав маритися Патрікові внаслідок тієї психічної травми. Що там розповідав Паскаль Мішелль? Він же Пітер Шлеміль? Щось про Хіросіму…
– Патрік любить читати?
– Од книжок не відірвеш. У нас не дім, а муніципальна бібліотека.
– А які книжки він читає?
– Більше з історії.
Фрер вирішив, що час поставити головне запитання.
– Скажіть, а того дня, коли Патрік поїхав до банку, він не згадував, що в нього є ще якась зустріч? Він більше нікуди не збирався?
– Послухайте, ви що, поліцай? Чого це ви розпитуєте мене?
– Я повинен збагнути, що ж із ним сталося. Маю на увазі, що сталося в його голові. Мені треба поступово відновити події того дня, що скінчився для нього цілковитою втратою пам’яті. Я хочу його вилікувати, ви розумієте?
Вона нічого не сказала, тільки махнула недопалком. Курила вона жадібно, глибоко затягуючись. Вони мовчки дійшли до причалу. Бонфіс так само порпався у двигуні. Вряди-годи над бортом човна вигулькувало його обличчя. Навіть із такої відстані видно було, який він щасливий і спокійний.
– Мені доведеться ще раз приїхати, щоб побалакати з Патріком, – сказав Фрер.
– Ні! – відтяла Сільвія, кидаючи в море недопалка. – Дайте йому спокій. Ви багато для нього зробили, щиро вам дякую. Та тепер я сама візьмуся до нього. Може, я не така вчена, як ви, та я знаю Патріка. Усе, що йому треба, – це хутчій забути всю цю історію.
Фрер зрозумів, що торгуватися з нею марно, принаймні зараз.
– Гаразд, – сказав він. – Та я все-таки залишу вам координати когось із моїх колег в Байонні чи в Сен-Жан-де-Люзі. Ви повинні зрозуміти: те, що з ним сталося, не жарт. Йому необхідна медична допомога.
Жінка промовчала. Фрер потис їй руку і, прощаючись, махнув Патрікові, який радісно помахав йому теж.
– Завтра я вам зателефоную, добре?
Вона знову промовчала; а може, її слова віднесло вітром? Фрер помалу піднявся бетонним узвозом. Дійшовши до свого авто, він знову обернувся. Сільвія хибкою ходою вже поспішала до свого коханого.
Психіатр сів за кермо і рушив із місця.
Він допоможе цим двом бідолахам, хочуть вони цього чи ні.
– Я шукаю шпарину у світобудові.
Темна рука мацала порепану стіну камери витверезника.
– І нехай-но знайду, то побачите ви мене тут…
Анаїс і не думала коментувати ті слова. Вона вже десять хвилин слухала маячню жебрака на ймення Рауль. І терпіння її вичерпалося.
– Треба лише тримати курс, – провадив бурлака, пильно вдивляючись у чергову
