Франсуа-де-Сурді вона хутко побігла до свого кабінету і перевірила пошту. Надійшов звіт від координатора криміналістів, того красеня араба. Вони зробили сенсаційне відкриття: у глибині ями знайшлися часточки особливого різновиду планктону, що водиться в морі біля Баскського узбережжя. Та головне, точнісінько такий самий планктон виявили під нігтями того чолов’яги, що згубив пам’ять, – ковбоя з клініки П’єра Жане.
Анаїс нетерпляче зняла слухавку телефона. Це прямий зв’язок поміж злочином і велетнем-забудьком! Дімун повторив усе, що виклав у своєму звіті, а потім спитав:
– Ви знаєте психіатра на ймення Матіас Фрер?
– Так.
– Він експерт у цій справі?
– Ми не залучали експертів. Нащо, як у нас нема поки що жодного підозрюваного? А чому ви запитуєте?
– Він телефонував мені вчора ввечері.
– І що він хотів?
– Дізнатися про результати аналізів.
– З місця злочину?
– Ні. Зі зразків, які взяли з рук чолов’яги з амнезією.
– І ви все йому розповіли?
– Він казав, що телефонує від вашого імені.
– А про планктон у ямі ви теж йому сказали?
Дімун нічого не відповів, та його мовчання було досить промовисте. Вона не могла гніватися ні на психіатра, ні на криміналіста. У кожного тут свій інтерес. На війні, як на війні.
Вона вже хотіла було повісити слухавку, аж Дімун раптом знову озвався.
– Маю для вас іще дещо. Саме тоді, як я надсилав вам свій звіт, з’явилися нові результати. Я спершу очам своїм не повірив.
– І що ж воно?
– Ми обробили стіни ями методом хімічної трансмутації. Це новий спосіб, завдяки йому можна знімати відбитки навіть із мокрої поверхні.
– І ви знайшли відбитки?
– Декілька. І це не відбитки пальців жертви.
– Ви порівняли їх із відбитками забудька?
– Щойно. Це не його сліди. В ямі побував іще хтось.
Їй аж морозом продерло. Третій. Убивця?
– Надіслати їх вам? – не дочекавшись відповіді, запитав Дімун.
– Давно вже треба було це зробити.
Навіть не попрощавшись, вона кинула слухавку. Авжеж, гарна стратегія зваблення вродливого чоловіка! Та їй зараз воно було анідесь. Тільки розслідування важило. Перш ніж податися до комісаріату на вулицю Дюко, вона набрала номер Закрауї, бо у відділку його не було.
– Заку, в тебе є новини?
– Поки що нема. Опитую дилерів. Дехто знав Дюрюї, та ніхто не чув про чистий героїн. А ти що дізналася на фермі?
– Потім розкажу. Зроби мені ласку, добре? Заїдь до клініки П’єра Жане і перевір, чи там ще забудько з вокзалу Сен-Жан. І попередь психіатра, його звати Матіас Фрер, що вдень я заїду з ним побалакати.
– Із психіатром чи із забудьком?
– З обома.
– Дивне відчуття – повертатися додому.
Вони
