а якомога хутчіше виїхала спершу на магістраль N10, а потім на Е05. І подалася до Бордо.
Задзеленчав мобільник. Не відриваючи погляду від шосе – авто рухалося зі швидкістю сто вісімдесят кілометрів на годину, – вона плечем притиснула до вуха телефон.
– Це Ле Коз. Я цілу ніч прочісував мережу. А вранці обдзвонив усі загси і служби соціального захисту.
– Кажи, але коротко.
– Філіпп Дюрюї народився в Каєні у вісімдесят восьмому році. Батьки невідомі.
– Навіть мати?
– Навіть вона. Мати відмовилася від нього, а в цих випадках гарантується анонімність. Звичайно, можна дізнатися, але тут потрібен офіційний запит…
– Далі.
– Його взяв під опіку дитячий відділ служби соціальної допомоги населенню. Він поміняв декілька інтернатів і родин. Поводився тихо, принаймні більш-менш. У п’ятнадцять років опинився в Ліллі. Вступив до профтехучилища, на відділ підготовки працівників громадського харчування широкого профілю. Потім мав працювати у їдальні. Провчившись там декілька місяців, раптом усе покинув. Знайшов десь пса і вирушив у мандри. За два роки його бачили на фестивалі в Орільяці.
– Що за фестиваль?
– Вуличного театру. Там його затримали за вживання наркотиків. Та незабаром відпустили – адже він був неповнолітній.
– Які наркотики він вживав?
– Амфетаміни, екстазі, кислоту. Потім його ще два рази затримували, тобто принаймні двічі. І завжди на фестивалях. Року або рейву. У квітні 2008 року – в Камбре, а в 2009 – у Мійо.
– Знову за дурман?
– Ні, за бійки. Хлопчина він був задерикуватий. Надто ж не любив викидайлів у барах.
Анаїс не забула, який вигляд мало тіло вбитого хлопчини. Шкіра і кістки. Та, певне, він був не з боязливих. А може, просто завжди під дурманом? Принаймні навряд чи дозволив уколоти собі невідому дозу, не з власної волі. Отож, убивця задурив йому голову…
– Гаразд. А що останнім часом?
– Найсвіжіша інформація стосується січня цього року.
– У Бордо?
– У Парижі. Ще один концерт. 24 січня 2010 року в залі «Елізе-Монмартр». Дюрюї там знову встряв у бійку. У нього знайшли два грами героїну. Його забрали до комісаріату Гут-д’Ор. Спершу до витверезника, а потім до камери попереднього ув’язнення. За вісімнадцять годин за рішенням суду відпустили.
– Справи не завели?
– Два грами – це для особистого споживання.
– Що потім?
– Потім нічого. Аж до ремонтної ями. Можна припустити, що він повернувся в Бордо наприкінці січня.
Не варто детально простежувати життя цього бурлаки. Увагу слід звернути на останні його дні. Тоді він і зустрівся з убивцею, і той не належав до волоцюг.
– Від решти новини є?
– Джафар цілу ніч згаяв із волоцюгами.
У неї потепліло на серці. Усупереч її наказу ні Ле Коз, ні Джафар не розбіглися
