style="font-size:15px;"> Вона тицьнула йому пляшку.
– Медоцьке вино. Я член клубу дегустаторів. Учора купила декілька пляшок. Пречудове вино, ось побачите. Букет у нього тонкий, та густий. Смак яскравий, терпкуватий. Його…
Матіас розгублено дивився на неї, й Анаїс замовкла.
– Щось не те?
– Ох, вибачте мені, заради Бога. Та річ у тому, що я не п’ю вина.
Анаїс завмерла з роззявленим ротом. Хоч скільки жила вона в Бордо, а таке вперше чула.
– А що ж ви п’єте?
– Колу без цукру.
Вона мимохіть зареготалася.
– Що ж, тоді й мене пригостіть.
– Зараз принесу склянки, – сказав він і подався до кухні. – А ви поки що сідайте.
Анаїс пильно озирнула кімнату. Біля стіни напроти дивана стояв плазмовий телевізор. Біля заскленої стіни на підпорах лежала дошка, що була господареві за письмового стола. Від лампи, що стояла долі, струмувало нерівне світло. Із хати лікар зробив якесь лігво, де живуть волоцюги.
Вона несамохіть усміхнулася. Здається, Фрер живе сам. Жодної світлини, жодного натяку на присутність жінки. У нього нема ні друзів, ні коханки, тільки робота. Вона довідалася: він почав працювати в клініці на початку січня. Перевівся з Парижа. Ні з ким не спілкується. Цікавиться лише своїми пацієнтами. Запеклий одинак, із тих, що гарячі страви їдять лише обідньої перерви в їдальні або як хтось запросить до себе на вечерю.
Вона підійшла до письмового столу. Нотатки. Книги із психіатрії, чимало англійською мовою. Роздруковані тексти з мережі. Клапті паперу з написаними на них телефонами. Усе свідчило про те, що психіатр провадить власне розслідування. І про кого ж він збирає інформацію? Про того забудька?
Біля принтера лежало декілька щойно видрукуваних світлин. Номери автомобіля. Знімали під дощем. Кого це він вистежував? Вона схилилася, щоб роздивитися знімки, аж позаду пролунали кроки. Матіас ніс із кухні келихи і бляшанки з кока-колою.
– А у вас тут нічого, – сказала вона, знову підійшовши до дивана.
– Жартуєте?
Він поставив бляшанки долі. Вони були чорні, у краплях вологи.
– Перепрошую, у мене навіть журнального столика нема.
– Не турбуйтеся.
Фрер по-турецькому сів долі.
– А ви сідайте на дивані, – сказав він.
Анаїс так і вчинила. Вона височіла над ним, немов королева над підданцем. Вони взяли по бляшанці. На склянки обоє не глянули. Цокнулися, дивлячись одне одному в вічі.
– Не знаю, котра година зараз… – пробурмотів він. – Може, ви їсти хочете? У мене, щоправда, нічого такого нема, але…
– Та облиште. Я прийшла до вас відсвяткувати добрі новини.
– З якого приводу?
– Із приводу розслідування.
– То ви не заарештуєте мене?
Вона всміхнулася.
– Я погарячкувала.
– Насправді
