ж ти хочеш?
– Усього лише мірку жита.
– А навіщо тобі зерно? Не на собі ж ти його потягнеш? – здивувався чоловік.
– Висипте зерно біля печі та казан побільший дайте. Буду зерно варити, – розсміявся наймит.
Отримавши те, що належить, залив наймит зерно джерельною водою з такого джерела, над яким ніколи й півні не співали. Варив, цідив, доливав, переливав – і хоч би кому через плече заглянути дозволив. А потім і кличе хазяїна до столу.
– Що це? – питає Бідолаха, показуючи на сулію з прозорою смердячою рідиною.
– Напій такий, ковтніть, – усміхнувся наймит.
– Тьху, гидота! – Бідолаха так і сплюнув на землю.
Дуже засумував тоді наймит: невже жарт не вдався?
– Не до смаку моє частування? Ковтніть іще разок, прошу!
Випив чоловік чарку-другу. У голові загуділо. Хата ходором заходила. Здається чоловікові, що от-от стіни так і впадуть. Хоче він на ноги звестися – та де там! Хоче слово сказати – язик заплітається. А наймит розреготався та так на чоловіка глянув, що в того аж волосся догори стало. Зметикував Бідолаха, хто у нього в наймитах служив три роки, і з горя третю чарку випив – так під лавкою до вечора й провалявся. Прокинувся – нудно йому, до сулії потягнуло. Погукав він сусідів і цілу ніч пригощав їх диявольським зіллям.
З того часу селян злидні обсіли. Все з їхніх тремтячих рук падає, бо як вечір, у пляшку заглядають, а як ранок – з хворою головою встають. Знов у Бідолашиній хаті ні хліба, ні солі, ні в полі, ні в коморі – ось як недобре пожартував Чорний Лісовик із чоловіком.
Чарівна яблуня
Польська казка
Колись у давню давнину жила бідна жінка, у якої був єдиний син на ім’я Владислав. Одного разу жінка пішла в ліс назбирати на обід малини. Дорогою додому вона зустріла бідно вдягнену стареньку, яка сказала їй:
– Мила жінко, будь ласкава, дай мені ягід, і я зроблю твого сина щасливим.
Жінка віддала їй кошик з ягодами, і старенька з’їла всю малину. Потім сказала:
– Запам’ятай одне: коли твій син знайде собі ремесло до душі, він принесе радість тобі, буде корисний людям і стане щасливий сам.
І вона пропала, немов крізь землю провалилась. А жінка побрела додому, міркуючи над словами старенької і перебираючи в думках усі ремесла, що тільки є на світі. Дорогою їй трапився кравець, і вона запитала його:
– Скажи мені, яке, по-твоєму, ремесло найкорисніше на світі?
– Звичайно, шиття одягу, – відказав кравець.
І мати послала Владислава вчитися кравецтва. Пропрацювавши у кравця місяць, Владислав повернувся додому.
– Матусю, – сказав він, – у шитті одягу немає нічого приємного. Кравець шиє дороге вбрання для багатих людей, а бідні в цей час ходять у лахмітті.
– Добре, – сказала мати, – залишайся вдома.
Через якийсь час їй трапився швець, і вона запитала його:
– Скажи мені, яке ремесло найкраще на світі?
