піде вслід, а ти веди її з собою. Тільки гляди не відпускай її прощатися з батьками, коли йтимете з замку, а інакше тобі погано буде.
Тут лисиця простягла йому свого хвоста, короленко сів на нього верхи, і помчала вона його горами, долами, так що тільки волосся його на вітрі маяло.
Прибув він до золотого замку якраз у той час, як лисиця сказала. Чекав до півночі, коли все стихло й заснуло і красуня королівна пішла з замку до своєї купальні.
Тут він підскочив і поцілував її у вуста медові.
Красуня сказала йому, що охоче піде за ним, але просила й благала його зі сльозами, щоб він дозволив їй спершу попрощатися з батьками. Спочатку він опирався її бажанню, але вона без упину лила гіркі сльози, а потім упала, благаючи, до його ніг, тож він нарешті поступився перед її проханням.
Але як тільки королівна підійшла до постелі батька свого, як той прокинувся, а за ним і всі, хто був у замку. Юнака схопили й посадили до в’язниці.
Наступного ранку король сказав йому:
– Життя твоє в моїх руках, і ти можеш заслужити помилування одним – от зрий оцю гору, що в мене перед вікнами затуляє мені огляд! І цю роботу ти маєш виконати за вісім днів. Якщо ти за цей час упораєшся, то отримаєш у нагороду руку моєї дочки!
Короленко негайно взявся до роботи: рився й копався на горі без утоми, але коли минуло сім днів і він побачив, як мало встиг зробити, то тяжко зажурився й утратив будь-яку надію на щасливе завершення справи.
Але надвечір сьомого дня з’явилася до нього лисиця й сказала:
– Ти зовсім не заслуговуєш на те, щоб я тобі допомагала! Ну, та вже гаразд, іди спати, я за тебе всю роботу зроблю.
Коли наступного ранку він прокинувся й визирнув у віконце, то гори наче й не було.
Юнак, зовсім щасливий від несподіваної удачі, поквапився до короля сповістити, що умову вже виконано. Король хоч-не-хоч мусив дотримати слова й віддати за нього свою дочку.
От і поїхали наречені з замку й невдовзі зустрілися на дорозі з лисицею.
– Тепер у тебе найкраще в руках, – сказала вона короленку. – Однак до красуні королівни з золотого замку не завадило б іще придбати й золотого коня.
– А як його придбаєш? – спитав юнак.
– А от як: спершу відведи красуню королівну тому королю, який послав тебе до золотого замку на пошуки. У замку того короля всі дуже зрадіють прибуттю королівни й охоче віддадуть тобі золотого коня, навіть підведуть його до тебе. Ти на нього відразу сідай верхи й усім на прощання подавай руку. А після всіх прощайся з красунею королівною і, вхопивши її за руку, разом закинь її до себе в сідло та й пускай коня щодуху! Тоді вже тебе ніхто не наздожене, бо цей кінь мчить швидше за вітер.
Усе це було успішно виконано, і короленку вдалося забрати красуню королівну на золотому коні.
І лисиця від них не відставала і знову навчала юнака:
– Ну,
