привела хлопця до глибокої печери. У ній росла гарна золота яблуня із золотими яблуками. А під нею лежали гори рубінів і сапфірів. Старенька обернулася до Владислава і сказала:
– Вибирай, що тобі до душі. Якщо ти візьмеш рубіни, то будеш найгарнішим юнаком на світі, якщо тобі хочеться сапфірів – ти будеш найбагатшим, а якщо тобі до душі золоте яблуко, то залишишся бідним, але принесеш радість матері і будеш корисний людям.
Не вагаючись ні хвилини, Владислав вибрав яблуко.
– Ти правильно зробив, синку, – сказала старенька. – Це незвичайна яблуня. Щоранку вона струшує своє листя, і щовечора на ній з’являються золоті яблука. Вони можуть вилікувати будь-яку хворобу. Але ти ніколи не повинен лікувати людей за гроші, тільки заради милосердя.
Владислав посадив яблуню у себе в саду, і того ж вечора всі хворі в селі видужали. Незабаром чутка про його чудеса розлетілася по всіх усюдах, і хворі із сусідніх сіл так і посунули до нього. Король також дізнався. А він саме застудився і лежав хворий у ліжку. Як не старався лікар-німець, але не зміг вилікувати його, французький лікар теж не зміг полегшити його муки, а турецький лікар своїм лікуванням зіпсував усе, що зробили доброго перші двоє. Тому король велів розшукати Владислава і сказати йому, щоб він викопав свою яблуню і приніс її в палац, до короля. Слуги виконали наказ.
Що мав робити Владислав? Він пішов у ліс, щоб розшукати печеру і попросити у бабусі поради. Вона вже чекала на нього, знаючи, що сталося.
Старенька сказала:
– У мене немає іншого яблуневого дерева, але я дам тобі ось ці боби, і вони допоможуть тобі повернути дерево. Запам’ятай: блакитні боби змушують носи рости, а жовті роблять їх такими, як і раніше, якщо з’їсти зелені – виростуть роги, але вони зникнуть, якщо з’їсти червоні.
Владислав подякував їй і пішов у палац. Він сів біля палацових воріт і розклав перед собою блакитні і зелені боби. Королівський кухар купив їх і зварив на вечерю. О лишенько, що тут почалося в палаці! Носи в усіх придворних витягнулися на таку довжину, що вони раз у раз чіплялися ними один за одного. А король із королевою просто не могли вийти зі своєї спальні, оскільки їм заважали гігантські роги, що виросли у них на голові. Негайно викликали кухаря, який розповів, що купив різноколірні боби у Владислава. Покликали Владислава, і він пообіцяв, що позбавить усіх від цієї халепи, якщо йому повернуть його яблуню.
Король не тямив себе з люті. Але що поробиш? Не ходити ж довіку з рогами на голові? До того ж яблуня не прижилася в королівському саду і не давала жодного плоду.
Владислав викопав яблуню, позбавив за допомогою червоних і жовтих бобів королівських підданих рогів і довгих носів та й пішов додому. Ледве він посадив її в своєму саду, як вона зацвіла і надвечір уся зарясніла золотими яблуками. Так аж до самої смерті Владислав лікував людей, і хоч як і раніше був бідний, зате був щасливий, люди любили його, і слава про нього розлетілася по всьому світу.
Золотий птах
Польська казка
Давно, дуже давно
