брати й сказали короленку:
– Отут, біля криниці, зупинимось і відпочинемо, поїмо й поп’ємо.
Той погодився і, забувши серед розмови, присів на край криниці, не думаючи ні про що погане.
Але двоє його братів раптом на нього кинулися, зіпхнули в криницю, заволоділи його королівною, його золотим птахом і золотим конем і рушили додому до батька.
– От ми привезли тобі не лише золотого птаха, – сказали вони, – але ще й золотого коня та красуню королівну з золотого замку на додачу.
Усі цьому зраділи, та тільки кінь нічого не їв і стояв, похиливши голову, птах не співав, а красуня королівна сиділа в кутку й усе плакала.
А між тим молодший брат не загинув. Криниця, на його щастя, була суха, і він упав на м’який мох, не завдавши собі шкоди, тільки от вилізти з криниці сам ніяк не міг.
І в цій біді вірна лисиця його не покинула: зійшла до нього в криницю вниз і вилаяла його за те, що він забув її пораду.
– Залишити тебе в такій біді я, однак, не можу, – сказала лисиця, – знову визволю на Божий світ.
Наказала йому вхопитися за її хвіст і міцно-міцно триматися й витягла його на хвості з криниці.
– Ти не думай, що вже тепер уникнув усіх небезпек, – сказала лисиця. – Твої брати не впевнені у твоїй смерті, тож наказали увесь ліс оточити вартовими, яким дано наказ негайно тебе вбити, щойно ти з лісу покажешся.
На узліссі в той час сидів якийсь бідняк, із цим бідняком короленко помінявся своїм одягом і перевдягнений пробрався до королівського двору.
Ніхто його не впізнав, але всі помітили, що золотий птах раптом почав у своїй клітці співати, золотий кінь почав траву скубти, а красуня королівна перестала лити сльози.
Король, здивований, спитав у неї:
– Що б це могло означати?
І сказала йому красуня:
– Я й сама не знаю чому, та тільки мені було так сумно-сумно, а тепер раптом зробилося весело. Так мені й здається, що мій справжній наречений прибув сюди до замку.
І вона розповіла королю все, що сталося, хоч обидва брати й погрожували їй смертю, якщо вона їх видасть. Король наказав покликати до себе всіх людей, що були в замку. Разом з іншими з’явився і юний короленко у своєму жебрацькому лахмітті. Але красуня королівна його відразу впізнала й кинулася милому на шию.
Лихих братів негайно схопили і стратили, а молодшого короленка повінчали з красунею королівною, і король призначив його своїм спадкоємцем.
Минув час, і короленко якось зайшов до того самого лісу. Там зустрівся він із лисицею, і та сказала йому:
– Тепер ти маєш усе, чого міг би забажати, а я все своєї біди не можу позбутися, і визволення моє цілковито від тебе залежить, – і ще раз почала вона його просити й благати, щоб він її пристрелив і відрубав їй голову й лапи.
Короленко виконав це прохання, і щойно він це зробив, лисиця перекинулася на красного парубка, і цей парубок виявися рідним братом красуні королівни, якому вдалося-таки позбутися чарів,
