й слова.
А тут іще він почав скидати з голови материну спідницю, але заплутався в ній і впав у грязюку. Отож Войтек оперіщив його палицею, мабуть, разів зі сто, поки впізнав, хто це.
Та ледве впізнавши брата, Войтек зараз же почав його перепрошувати, хоч і дуже здивувався, як це тому спало на думку виробляти такі дурниці.
Скрегочучи зубами від болю й люті, насилу доплентався побитий Валек додому. Коли батько побачив, що сталося з його розумним сином, він схопився за батіг і, мабуть, добре б відлупцював дурного Войтека, якби той не втік на горище та не втяг за собою драбину.
Назавтра бідний Валек захворів по-справжньому. Мусили йому пустити кров та понаставляли на боки й спину банки. А батько так розсердився на Войтека, що не схотів навіть потрощити на ньому батога, а взяв і вигнав під усі чотири вітри.
– Нехай, – сказав, – тебе, дурню, лихо навчить розуму!
Даремно мати плакала й благала не проганяти Войтека, бо вона любила його найбільше, – батько й слухати не хотів. Довелося дурневі зібрати свої пожитки й помандрувати світ за очі. Тільки й того, що на дорогу мати дала йому чималу торбу грошей.
– Боже мій, Боже милий! – міркував дурень дорогою, – батько мене вигнав, як собаку! І за що? За те, що я не міг відразу впізнати страх! Ой, коли б мені отой страх хоч раз зустріти.
Промандрувавши з тиждень, зайшов якось дурний Войтек опівдні до корчми. Коли його почали розпитувати, куди й навіщо він мандрує, Войтек відповів від щирого серця, що й сам не знає, куди йде, бо тільки хоче дізнатися, що таке страх.
Всі, хто був у корчмі, так і покотилися з реготу. А корчмар поплескав Войтека по плечі й каже:
– Ну, друже, коли тобі тільки це потрібно, нема у світі нічого легшого. У нас ти зараз дізнаєшся, що таке страх. Бачиш, он там на горі височезний палац? Хтозна-відколи стоїть він пусткою, бо люди бояться в ньому жити. Якщо вже ти маєш таку охоту до страху, йди в палац ночувати. Ось побачиш, що з тобою буде.
– Звичайно, піду, коли так, – відповів Войтек, – і якщо й справді побачу там страх – гарно подякую вам за добру пораду. Тільки принесіть мені туди їжі й питва, бо як же я голодний сидітиму там цілісіньку ніч?
Коли люди, які були в корчмі, та й сам корчмар побачили, що Войтек справді хоче піти в палац, вони перестали жартувати й почали вмовляти Войтека, щоб він не ходив, бо вже не один такий сміливець пішов до палацу та й не повернувся. Але Войтек нічого й слухати не хотів: чим більше його лякали страхом, тим більше він радів, що нарешті той страх зустріне. Отож люди покинули його вмовляти, а ввечері занесли до замку дров на цілу ніч, кілька ковбас і велику ринку картоплі з салом.
Войтек попрощався з усіма в корчмі й веселий пішов ночувати в палац.
У просторій кімнаті, де була величезна піч, він розпалив собі вогонь, присунув до печі крісло й стіл і порозкладав на столі всі свої припаси. Потім запалив люльку і, вмостившись у кріслі, став прислухатися, як виє вихор у печі. А вихор завивав так жалібно й голосно, що в будь-кого іншого волосся на
