це вже недавнє, це дядько Миколай мой… Да вун же здоровий такий, вун николи ничого не боявся, да вун каже: «Ти давай мені і гарєлку, і даннє давай, і шо хош, только труйки не давай, – а я цього не боюс…» Ішов з вечурок, герой такий, от бежит баранчик. Вон давай переймати, а той баранчик – там плот такий був високий, у Чижикова – да плиг через цей плот, да як зарегоче, каже: «А зловив?» Каже: на мені все й постило. Злекавса… Злий, чортик».[121]
– «Партійний, вон николи не вєрив цьомý, цьо ше до войни, а вон був голова сєльсавета. То йшов одо от цього переєзда, шо до Олєвска, і єму на плєчи як залєзло, і вун ньос до самої хати – не мог донести, таке важке. Да токо в калідор уходить, у свой, і воно як свісне, як рованé, то й крішу зорвало йому. «Да, отепір я, – каже, – вєру, шо є ля́качки».[122]
– «Це на Боговой рєчці. А не було ж мостков колись, а кладки були. А його не пускали додому, його батьки тут жили в Любимовці, а вон на хутарі жив, батько мой, ше молодим був. Да ка’ут [батько]: «Я й не боюси. Ка’ут, шо тут лекає». А вун іде по кладці да каже: «Я й не боюси». А йому шось ка’е: «От і побоїси…» Шарах його в воду с кладок! А вон знов влєзе на кладки. Да питає [його знов]:
«Так не боїси?» Каже: «Не боюси…» Знов туди [пхнуло]. «О, – каже, – це вже злекавс». – «До йди додом…» Да й прийшов – обкупаний такий, обкупаний. Не п’яний, ничого».[123]
Лякає чорт зазвичай у певних місцях, які є майже біля кожного села. Іноді демонологічна характеристика «нечистого» місця нічим не зумовлена. Стабільно до таких територій відносять кладовище, болото, пустки, перехрестя, містки, місця чиєїсь дочасної смерті та ін.
Добре відоме в Україні загальнослов’янське вірування, згідно з яким чортів побиває блискавка. За легендою, коли чортові стало самотньо, Бог порадив йому вмочити палець у воду й стріпнути позад себе. Той, одначе, умочив цілу руку і як почав нею трусити, то з того наплодилася сила-силенна дрібних чортів. Побивати дрібних чортів Бог доручив пророкові Іллі (або архістратигові Михаїлу). Вважали, що Ілля їздить небом у громовій колісниці та уражає бісів блискавицями, де б вони не ховалися: у деревах, під каменями чи навіть у людях. Ознакою того, що блискавка поцілила в чорта, є залишки смоли:
– «Колись на небі ангéли зробили такий бунт. І святий Михаїл тото всьо скинув наниз. І то в’ни сі поробили диявóли. А д[и]вітьсі: як гримит – є так, шо грім пролетів, а є так, шо палит. То там, де спалив, де є огень уже від грому, шо там убиває вже того нечистого духа. Бо є духи чисті, а є нечистий дух, злий дух. То ше колись так казали».[124]
– «Ота стріла, яка на небі блискає, така іде до самої землі. А далі вона його (чорта – В. Г.) побиває і десь діваєця».[125]
Саме з такою ситуацією гуцули пов’язують появу надзвичайної сили в Довбуша:
«Колись грім гримів, блискало і грім гримів. А щьезник сидів у гаджюдзі (молодій смереці – В. Г.). А це був простий хлопец, Довбуш. А вин уздрів, шо щьезник, вибачте, штани стігає, та й це блóскавицею
Зап. 19.08.1995 у с. Латаші Народицького р-ну Житомирської обл. від Шевчук Надії Омелянівни, 1919 р. н.
Зап. 22.07.1997 у с. Тепениця Олевського р-ну Житомирської обл. від Торгонської Марії Дорофіївни, 1922 р. н.
Зап. 14.08.1998 у с. Любимівка Вишгородського р-ну Київської обл. від Комини Ольги Іванівни, 1935 р. н.
Зап. 13.07.2008 у с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Загірняк Палагни Федорівни, 1936 р. н.
Зап. 16.07.1996 у с. Буки Малинського р-ну Житомирської обл. від Попок Марії Трохимівни, 1925 р. н.
